Page 80 - 4187

80

вищою мірою диференційовані найменування реалій, які
використовуються в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм.
Фразеологія наукової роботи покликана, з одного боку,
визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (навести
результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних,
підсумовуючи сказане, звідси випливає, що ...), з іншого боку,

позначати певні поняття, будучи, по суті, термінами, наприклад:
державне право, вільна економічна зона та ін.).
На мовностилістичне оформлення роботи впливають
морфологічні особливості наукової мови. Насамперед слід
відзначити наявність великої кількості іменників із абстрактним

значенням, а також дієслівних іменників (дослідження, розгляд,
вивчення і т. ін.).
У науковому тексті широко представлені відносні прикметники,
оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з
максимальною точністю вказувати достатні та потрібні ознаки
понять.
Як відомо, не можна утворювати форми ступенів порівняння
відносних прикметників. Тому у тексті ДР, використовуючи якісні

прикметники, перевагу віддають аналітичним формам вищого та
найвищого ступенів.
Особливістю мови ДР є також відсутність експресії (сила
вираження вияву яких-небудь почуттів, переживань; виразність).
Звідси домінантна форма оцінки – констатація ознак, притаманних

слову, яке визначають. Тому більшість прикметників є тут частинами
термінологічних виразів. Так, доречно буде прикметник “наступні”
замінити займенником “так”», котрий всюди підкреслює
послідовність перерахування особливостей і прикмет.
Дієслово і дієслівні форми несуть у тексті особливе
інформаційне навантаження, вони служать для окреслення постійної
ознаки предмета, використовуються при описі дослідження,

доведення тощо.
Широко вживаються дієслівні форми недоконаного виду
минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до
дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше – дієслова
умовного і майже ніколи – наказового способу. Часто
використовуються пасивні конструкції, що зумовлено потребою

підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження (наприклад, “У статті
розглянуто ...”, “Передбачено розробити систему вправ ...”).
У науковій мові поширені вказівні займенники “цей”, “той”,
“такий”. Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають