Page 26 - 4173

Західних теоретиків ХХ ст. можна поділити на дві групи [19]:
– “урбаністи” – котрі пропонували збереження старих населених пунктів;

– “дезурбаністи” – які надавали перевагу розповсюдженню системи
розселення у невеликих населених пунктах.

Найбільш яскравим прихильником урбанізму був Ле Корбюзе. Свою
теорію будівництва нових населених пунктів він базував на законах конкуренції

і земельної ренти. Ле Корбюзе вважав, що для повного здійснення його

програми необхідне “групування земельних ділянок”, яке є безпосереднім

посяганням на право приватної власності. Промисловість він розташовує за

межами населених пунктів.

Переконаним урбаністом є також Людвіг Гільберсаймер, який уявляв

собі сучасний населений пункт як центр агломерації населених пунктів, вісь

якої створює трасу швидкісної магістралі.

На противагу “суперурбаністам” Ле Карбюзе, Гільберсаймеру та іншим

прибічникам розвитку великих населених пунктів Франк Ллойд Райт висунув

концепцію “дезурбанізму” – розселення населених пунктів.

Ідеї дезурбанізму були викладені також в опублікованих працях Бруно

Гаута. Необхідно зауважити, що у перший період своєї діяльності він був

прихильником будівництва “оптимальних” населених пунктів із кількістю

жителів порядку 100 – 150 тис. осіб.

Основоположником ідеї організації невеликих населених пунктів

вважають Ебенізера Говарда, який видав у 1898 р. книжку під назвою “Міста

майбутнього”. Основний зміст теорії населеного пункту полягав у тому, що він

повинен поєднувати в собі переваги як міста, так і села. Ідеальне місто, за

Е. Говардом, являє собою коло діаметром близько 1 км.

У 1915 р. Росія вступає до міжнародної організації міст-садів. У 1916 р.

вийшла друком спеціальна книжка П. Г. Міжуєва, яка пропагувала ці ідеї.

Проблема створення соціалістичних населених пунктів була предметом

жвавих дискусій, в яких брали участь політичні діячі, економісти, архітектори

24