Page 97 - 4163
P. 97

-  лізинг;
                -  факторинг;
                -  консалтинг.
                Банки  здійснюють  свої  операції  заради  одержання  прибутку.  Засоби  створення
           банківського  прибутку  та  його  структура:  різниця  між  відсотками,  які  банки  беруть  з
           позичальників,  та  відсотками,  які  вони  сплачують  вкладникам;  прибуток  на  власний  капітал
           (відсотки  і  дивіденди);  прибуток  від  інвестицій,  що  здійснені  за  рахунок  чужих  коштів;
           прибуток від біржових операцій (різність курсів цінних паперів); комісійні винагороди.
                Різниця  між  валовим  прибутком  банку  та  витратами  на  ведення  банківської  справи  є
           чистий прибуток банку, а його відношення до власного капіталу банку, виражене у відсотках, є
           норма банківського прибутку:

                                                                Доходи     -  Витрати
                                 Норма     прибутку      банку =                     • 100    %
                                                             Власний  капітал    банку


                Норма  банківського  прибутку  тяжіє  до  середньої  норми  прибутку,  що  зумовлюється
           міжгалузевою конкуренцією.
                Перед банкіром стоять дві цілі, що суперечать одна одній. Перша ціль – прибуток. Тому
           банки  надають  кредити  і  роблять  своїм  клієнтам  інші  послуги.  З  іншого  боку,  банк  повинен
           прагнути безпеки. Для банків безпека забезпечується ліквідністю, зокрема, такими ліквідними
           активами, як готівка і надлишкові резерви.
                Таким чином, з вищевикладеного можна зробити висновок, що кредитні відносини і банки,
           що забезпечують ці відносини, є невід’ємними елементами ринкової економіки.

                11.3. Акціонерний капітал і акціонерне товариство

                Виникнення  та  швидке  розповсюдження  акціонерних  товариств  пов’язано  з  розвитком
           продуктивних сил та розширенням виробництва. У процесі розширеного відтворення виникає
           протиріччя  між  необхідністю  великих  капітальних  вкладень  для  організації  підприємств  та
           обмеженістю  індивідуальних  капіталів.  Це  протиріччя  розв’язується  за  допомогою
           акціонування.
                Акціонерні відносини вносять зміни у механізм реалізації власності. Кожен покупець, що
           придбав  акції,  стає  співвласником  підприємства.  Виникає  можливість  створення  колективної
           власності  через  спільне  управління  та  спільний  розподіл  доходів.  Отже,  акціонерна  форма
           виступає  чинником  демократизації  відносин  власності.  Однак  можливість  демократизації
           власності  не  завжди  реалізується.  Тому  соціально-економічна  сутність  акціонерної  власності
           розкривається у діалектично суперечливому поєднанні позитивних і негативних її сторін.
                До позитивних сторін акціонерної власності слід віднести:
                -  можливість збирати великі суми грошей для великих ділових проектів;
                -  обмежена  відповідальність  акціонерів.  Акціонерне  товариство  дозволяє  звести
           відповідальність підприємців до мінімуму. Хоча вони і виступають ініціаторами нової справи,
           але відповідають за зобов’язаннями однаково з іншими акціонерами, тобто лише на величину
           вартості  акцій,  що  належать  їм  особисто.  Це  робить  участь  в  акціонерному  товаристві
           найсприятливішим засобом вкладення капіталів;
                -  акціонерне  товариство  дозволяє  вкласти  гроші  у  виробництво  та  торгівлю  і  тим
           громадянам, яки не хочуть або не можуть займатися підприємництвом самі. Вони дають тільки
           гроші на розвиток справи, купуючи акції і стаючи співвласниками фірми без ризику загубити
           при її невдачі суму більшу за витрачену на купівлю цінних паперів;
                -  посилення  зацікавленості  трудящих,  що  вклали  свої  кошти  у  фонди  акціонерного
           капіталу,  у  більш  ефективному  використанні  засобів  виробництва,  сировини,  електрики,
           збереженні техніки, у раціональному використанні робочого часу тощо;

                                                           97
   92   93   94   95   96   97   98   99   100   101   102