Page 91 - 4163

З цих тверджень видно, що найбільш повно сутність капіталу, як руху, який набуває різних
форм, в тому числі і форму суспільних відносин людей, виражена тільки у Маркса. На сьогодні
це найоб'ємніше за змістом і найбільш повне визначення.
Процент в сучасній політичній економії (економічній теорії) розглядається як ціна
капіталу незалежно від того отримує його промисловець у вигляді підприємницького доходу чи
власник позичкового капіталу. Іншими словами, процент представляє собою різновид доходу
поряд з прибутком. Таким чином, можна відзначити, що процент — це частина доходу, яку
отримує власник капіталу протягом року. Якщо вона виражається в процентах, то такий доход
називається процентною ставкою. Наприклад, ви кладете в банк 100 000 у.о. Ваш доход (або
процент) буде складати 15 000 у.о., і ставка процента в цьому випадку буде дорівнювати 15 %.
Необхідно розрізняти середню ставку процента, яка визначається за тривалий період
часу, і ринкову ставку процента, яка складається щоденно і підвладну частим коливанням. На
розмір процента і його коливання впливають ряд основних факторів, до найважливіших з яких
відносяться:
— розмір капіталу;
— продуктивність капіталу;
— співвідношення між попитом і пропозицією на капітал.
В останньому випадку кажуть про «віддання переваги у часі», про «очікування», про
«винагороду за винагороду». Якщо суспільство прагне витрачати більше, чим накопичувати у
вигляді інвестицій, це несприятливо буде впливати у майбутньому і знизить рівень споживання.
Навпаки, якщо суспільство сьогодні зможе якимось чином утриматись від надмірного
споживання, то це значно підвищить його споживання у майбутньому завдяки сьогоднішнім
вкладам
Розглянемо методику визначення процента на основі теорії попиту і пропозиції. Сама
ідея дуже проста. Якщо вільного капіталу багато і попит на капітал великий, а пропозиція
зменшується, то рівень процента підвищиться.
Умовою рівноваги між прибутком і ставкою процента є конкуренція. Припустимо, що
процент на інвестиції (або прибуток) більший від процента на зберігання. Потрібний позиковий
капітал, оскільки свого не вистачає. Фірма бере кредит, за який повинна сплачувати ринкову
ставку процента. У результаті підвищення попиту остання починає зростати. Це знижує доходи
на інвестиції, і в підсумку між доходом на капітал і ринковою ставкою процента встановлюється
рівновага. Це відбувається тому, що максимальною межею, якої буде прагнути ставка процента,
слугує середня ринкова межа прибутку. Абсолютна рівність між ними буде означати відсутність
конкуренції, оскільки в такій ситуації власнику капіталу абсолютно байдуже, куди його
вкладати. Але, з іншого боку, сама позика починає втрачати сенс, якщо ставка процента стає
більшою за процент на інвестиційний капітал для його власника. Оговоримося, що все це
справедливо для великих проміжків часу.
На практиці, в результаті дії додаткових факторів, таких, наприклад, як державна політика
або крайня нестійкість економіки у період кризи, ставка процента може досягати свого
максимуму при скороченні виробництва. Наприклад, у результаті заохочувальної політики
адміністрації Рейгана в 80-ті рр. ставка процента була надто високою і сягала 18-20 %, а реальні
середні доходи на інвестиції коливались на рівні 8-10 %. Але така політика потребувала
додаткових витрат.
Інший випадок – криза. Вироблені товари не знаходять збуту. Терміново потрібні гроші
для сплати боргових зобов’язань. Попит на них підвищується, пропонування скорочується,
ставка процента зростає і досягає максимуму. Ставка процента буде підвищуватися, але не так
стрімко, як у наведених випадках, а також в фазі підйому, коли зростають прибутки виробників і
потрібен позиковий капітал.
Мінімальна границя ставки процента теоретично дорівнює нулю. На практиці вона
максимально знижується в період депресії, коли промисловість переживає застій, а пропозиція
позичкового капіталу зростає, оскільки багато капіталів знаходять прикладення.

91