Page 164 - 4163

Наслідком неоколоніальної політики в країнах, що розвиваються, зокрема політики
«ножиць цін» на сировинні ресурси, є масове знищення лісів, передусім тропічних, що робить
неможливим їх відтворення і призводить до розширення пустель. За даними Інституту
світових ресурсів, життя понад 1 млрд. людей періодично руйнується через повені, нестачу
деревного палива, виснаження ґрунтів та водних джерел, зниження сільськогосподарського
виробництва, спричинених прямо або опосередковано втратою тропічних лісів.
Важливою ознакою екологічної кризи стала проблема відходів, тобто всього, що викидає
людина в процесі виробничої діяльності, нераціональних форм організації відпочинку, про
що йшлося вище.
Проблема викидів особливо гостра в умовах панування приватномонополістичної
власності, а також деформації соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР.
Так, у США підприємці в 1987 р. поховали майже 10 млрд. кг шкідливих речовин, причому про
25 % з них навіть не повідомили. Закони про стандарти екологічно чистої атмосфери ще
досить недосконалі, деякі шкідливі хімічні речовини не віднесені до небезпечних. Експорт
отруйного сміття з промислово розвинутих країн у слаборозвинуті щорічно перевищує 2 млн.
т. Через деформації соціально-економічної системи в колишньому СРСР, монополізацію
інформації міністерствами та відомствами, відсутність справжньої гласності з питань
будівництва АЕС, про наслідки розвитку ядерної енергетики, викидів радіонуклідів
офіційно ще не визнано, що після Чорнобильської аварії населення багатьох районів
України (особливо Житомирської та Київської областей) проживає у небезпечних для
життя зонах.
Значні відходи накопичуються й у Світовому океані. Щороку до нього потрапляє від 1,7
до 8,8 млн. т нафти. Океанський планктон щорічно поглинає до 50 млрд. т. вуглекислого газу,
значна частина якого (майже 33 %) осідає на дно. Цей процес істотно впливає на вміст
вуглекислого газу в атмосфері планети. Так, експорт отруйних відходів становить нині понад 3
млн. т. на рік.
Неоколоніалістська політика розвинутих країн у країнах, що розвиваються, призводить
до отруєння значної частини території цих країн небезпечними для життя речовинами.
Скажімо, американські фірми щорічно експортували у слаборозвинуті країни понад 150 млн.
т отрутохімікатів, використання яких на території США було заборонено. Цей процес
триває.
Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на планеті зростає значними
темпами. Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енергією приблизно у 1000
кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення
загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину. Такого показника
досягнуто лише у деяких найрозвинутіших країнах світу. Через це, а також зростання
населення планети, нераціональне використання енергії, сировини, нерівномірний розподіл
паливно-енергетичних та сировинних ресурсів серед різних регіонів країн світу та інші фактори
їх виробництво та споживання і в майбутньому зростатимуть.
Водночас енергетичні ресурси планети не безмежні. За запланованих темпів розвитку
ядерної енергетики марні запаси урану будуть вичерпані у перші десятиріччя XXI ст. Але
якщо витрачання енергії відбувати на рівні енергетики теплового бар'єру, то всі запаси
відновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Найвірогіднішим, однак, є прогноз, що
енерговиробництво зростатиме впродовж 75 років до досягнення бар'єру, відтак перебуватиме
на досягнутому рівні, тоді всі види використовуваного палива будуть вичерпані через 130 років.
Тому головна причина загострення паливно-енергетичної проблеми з погляду речового змісту
масштабів залучення природних ресурсів у господарський обіг та їх обмежена кількість на
планеті. 3 погляду суспільної форми такою причиною є відносини приватнокапіталістичної,
насамперед монополістичної власності які призводять до хижацької експлуатації
природних ресурсів. У процесі виснаження ресурсів посилюватиме боротьба за економічний
переділ світу.

164