Page 166 - 4163

різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій, зростає кількість
техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється накопичення
відходів, мають місце інші негативні явища;
11) збільшення екологічних інвестицій. В Австрії, наприклад, вони становлять
понад 15 % усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в 1995 р. було освоєно вдвічі
менше капіталовкладень, ніж у 1990 р.
Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблеми з погляду
суспільної форми (відносин власності) передбачають:
1) встановлення національної народної власності на всі природні ресурси. Це
захистить їх від хижацького використання у країнах колишнього СРСР і певною мірою
послабить процес пограбування розвинутими державами, насамперед ТНК, паливно-
енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються;
2) істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на них у
слаборозвинутих країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, які зосередили в своїх руках
контроль за природними багатствами. За даними експертів ЮНКТАД (Конференція
ООН з торгівлі і розвитку), від трьох до шести компаній контролюють від 80 до 85 % ринку
міді, від 90 до 95 % ринку залізної руди, 80 % ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, какао, кави та
грейпфрутів, від 70 до 75 % ринку бананів, 60 % ринку цукру. ТНК за допомогою політики
«поділяй і володарюй» домагаються неузгодженості експортерами природних ресурсів.
За заниженими цінами світового ринку продавав колишній СРСР свої паливно-
енергетичні та сировинні ресурси. Якщо США віддають перевагу імпорту природних ресурсів,
то СРСР розбазарював їх за мізерні кошти. Це породжувало варварське ставлення
загальносоюзних міністерств і відомств до природних ресурсів республік;
3) протиставлення об'єднаній силі розвинутих країн стратегії об'єднання дій країн–
експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегія має стосуватися як
обсягу видобування всіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішніх ринках;
4) списання боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2,5 трлн. дол. Для сплати
лише відсотків за ними не вистачає коштів, отриманих за експорт сировинних ресурсів;
5) радикальна реформа відносин з МВФ і ТНК. Особливо це стосується умов надання
“допомоги” цим країнам, яка здійснюється в разі виконання ними практичних рекомендацій
при проведенні внутрішньої соціально-економічної політики. До таких рекомендацій належить
програма жорсткої економії, яка значно скорочує внутрішнє споживання найбідніших верств
населення, підриває державний сектор економіки, але не зачіпає інтересів еліти цих
країн, призводить до нерівномірному розподілу багатств у них;
6) ліквідація тягаря гонки озброєнь, що лягає на ці країни. Так, в країнах “третього світу”
проживає майже 80 % населення планети, а їхня частка у світовому господарстві – менше 20 %.
Водночас війскові витрати цих країн досягають чверті витрат країн світу;
7) необхідність нарощування випуску готової продукції, оскільки розвинуті країни і
ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини. Це дало б
змогу навіть за нинішньої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від
експорту;
8) розвинуті капіталістичні країни, які десятиліттями ми грабували природні ресурси
слаборозвинутих країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної,
сировинної криз, повинні виділити значні фінансові, людські та технічні ресурси для
розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за
справедливими (трансформованими) цінами з метою значного збільшення валютних доходів,
встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід
інтенсивно розвивати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру;
9) здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних
аграрних відносин (розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження
сільськогосподарського виробництва; монополізація поставок сільськогосподарської техніки

166