Page 44 - 346_

Глибоке вивчення античного мистецтва виявило зв’язок
його з мистецтвом східних народів – носіїв більш древньої
цивілізації. Саме вона справила великий вплив на античні
культури Греції і Риму, відповідно, на всю європейську
цивілізацію. Це мистецтво Шумера і Аккада, Стародавнього
Єгипту, Вавілону, Ассирії та інших народів, що населяли
територію Малої Азії і розвивались приблизно на однотипних
економічних і культурних засадах. Детальніше вивчення
цього мистецтва дало можливість науковцям виділити
мистецтво Стародавнього Сходу у самостійне мистецтво.
Представниками дослідження цього мистецтва були такі
послідовники Вінкельмана, як Гердер, Шиллер, Вільгельм
Гумбольт, Гельдерлін та Гегель.
Історія Європейського мистецтва тісно пов’язана з
визначеними на той час основними культурно-історичними
епохами – середньовічча, Відродженням і Нового часу.
Мистецтво нового часу характеризується складним
внутрішнім диференціюванням іншими принципами
історичної періодизації. До нього належать Барокко і
класицизм і романтизм, класичний і критичний реалізм. Дані
художні течії спочатку змінюють одна одну за часом, а з
другої половини XIX ст. одночасно існує значна кількість
художніх напрямів і течій які споріднені між собою, але
водночас і принципово протилежних а саме:
-реалізм і натуралізм (так званий соціалістичний реалізм
і модерністські течії);
-абстракціонізм;
-футуризм;
-експресіонізм;
-сюрреалізм тощо;
Отже, історична типологія мистецтва використовує
цілий ряд понять, за якими стоять особливі принципи поділу
історії художнього процесу: художня епоха, художній напрям,
художній метод, художній стиль.
Художня епоха – визначення конкретно-історичного
етапу розвитку мистецтва, що збігається з культурно-
історичною епохою в основі якої лежить певний спосіб
виробництва, що вказує на цілісність матеріальної і духовної
практики.
42