Page 36 - 346_

соціальності, і водночас відшукати способи за допомогою
яких ширше і повніше, ніж у нього, соціальне життя
втілювалось би в його індивідуальній (й тому більш вузькій)
універсалізації. „Це була одна з найнеобхідніших
суб’єктивних потреб суспільного розвитку, яка могла бути
задоволена лише з появою на світ певного специфічного
засобу. Ним і стало мистецтво”.
Прерогатива мистецтва – звертатись до найбільш
загальних проблем, які потребують художнього аналізу,
філософського осмислення духовно моральних підвалин, на
яких споконвічно тримається людство.
Специфікою виховної функції є її наявність в усіх
формах суспільної свідомості: релігії, політиці та ін. В
мистецтві над завданням виховної функції є формування
цілісної гармонії особистості, використання різних механізмів
впливу для досягнення цієї мети.
У структурі аристотелівської тріади функціональності
мистецтва виховній функції відведено другу позицію. Тобто
вона стала сполучною ланкою між пізнавальною функцією і
функцією емоційного впливу.
Логіка функціональної структури Аристотеля зумовлена
важливим для філософа концептуальним положенням –
теорією катарсису – духовного очищення людини в процесі
сприйняття твору мистецтва.
Пізнаючи дійсність, художник через систему
відповідних художніх прийомів впливає на людину, виховує
її, стимулюючи процес емоційного сприйняття твору. Отже,
основоположний мистецький принцип:

ВІДОБРАЖЕННЯ → ВИРАЖЕННЯ → СПРИЙНЯТТЯ

фактично є рефлексією трьох функцій за Аристотелем:

ПІЗНАВАЛЬНОЇ → ВИХОВНОЇ → ЕМОЦІЙНОГО
ВПЛИВУ

Виховна функція безпосередньо пов’язана з процесом
активізації емоційно-чуттєвого начала, яке сучасна естетична
34