Page 192 - 2585
P. 192

речовину  кори  у  вихідне  положення  ,  необхідно  витратити
                            стільки ж енергії або ще більше.
                                  Така  енергія  від  теплового  потоку  Землі  може  бути
                            отримана лише за 20 млн. років (Мостих, 1959). В масштабах
                            океанів такий механізм енергетично неможливий. До того ж і
                            геологічно  не  спостерігається  ознак  такої  катастрофи.  Лоно
                            океанів дивно не сейсмічне, але дуже рівне на великих площах
                            і лежить всюди на одному рівні, причому ніде не збереглося
                            будь-яких  рештків  колишньої  кори.  Дещо  по-іншому  це
                            питання  ставить  процес  еклогитизації,  запропонований
                            Білоусовим  (1960).  Однак  і  цей  процес  не  знімає  труднощів
                            при поясненні природи гранітного шару.
                                  Щоб  уникнути  багатьох  труднощів,  які  встають  перед
                            гіпотезами, і які визнають незмінність положення континентів
                            на  земній  поверхні,  були  запропоновані  гіпотези  дрейфу
                            континентів  (Вагенер,  1924;  (рис.  12.1).  Ці  гіпотези  швидко
                            втратили  свою  популярність.  Але  в  останні  роки  швидкий
                            розвиток  палеомагнетизму  надало  новий  поштовх  до
                            відродження цих гіпотез. Але вони так і не змогли пояснити
                            походження  двох  типів  кори,  не  знайдені  сили,  які
                            викликають  подібні  переміщення.  Незрозуміла  однаковість
                            теплового потоку на континентах і океанах.
                                  В останні роки з метою збереженння переваг як гіпотез
                            дрейфу,  так  і  диференціації  рядом  дослідників  стала
                            розроблятися  гіпотеза  Землі,  що  розширюється  (Іваненко,
                            Сагітов, 1961; та ін.).
                                  За  цією  гіпотезою,  спочатку  маленька  Земля  була  вся
                            покрита  корою  континентального  типу.  Потім  в  процесі
                            розширення  Землі  континентальна  кора  була  розірвана  на
                            шматки -  континенти, які розійшлися, те, що знайшлося між
                            ними,  стало  лоном  океанів.  Ця  гіпотеза,  дійсно,  на  перший
                            погляд  знімає  багато  недоліків  попередніх  гіпотез.  Однак  і
                            перед нею постає багато труднощів. Незрозуміло, чому Земля
                            існувала  мільярди  років  і  не  зазнала  сильного  розширення  і
                            лише 200 млн. років потому зазнала гігантського збільшення
                            об’єму.  Зовсім  незрозуміло,  чому  виникла  концентрація
                            континетів  в  одній  півкулі,  а  океанів  в  іншій,  що  могло
                            викликати  таке  нерівномірне  розширення?!  Але  ця  гіпотеза
                            заслуговує  на  увагу,  коли  її  застосувати,  наприклад,  для
                            пояснення  розширення  при  розігріві  або  до  пояснення  ряду
                            особливостей  будови  Землі  (утворення  середньоокеанічних
                            валів  з  їх  серединною  рифтовою  долиною,  появу  Червоного
                            моря; рис. 12.2).


                                                          191
   187   188   189   190   191   192   193   194   195   196   197