Page 66 - 164

66

Потенціал зонди
1. Пласт великої потужності MN, (АВ)

Рисунок 9.4 – Крива  к при перетині пласта високого опору (d c=0)
Послідовний градієнт-зонд

При наближенні зонда до підошви пласта  у зростає (ділянка аb) до
перетину електродом живлення А підошви пласта (точка b). В точці b,  у тим
більше, чим більше відношення  2/ 1 і h/AM при умові, що  2/ 1  у досягає
2 1. Після того, як електрод А перетне підошву пласта, уявний опір знижується
(ділянка bс) тим інтенсивніше, чим менше відношення h/AM. Пояснюється це
зростаючим стіканням струму в проводяче середовище 3. У міру переміщення
зонда,  у збільшується спочатку різко, а потім більш плавно і досягає
максимуму на середині пласта (точка d). Зростання опору  у пояснюється
впливом середовища 2 високого опору. Із середини пласта уявний опір
спочатку поступово, а потім різко зменшується (ділянка dе) із-за переходу
більшої частини струму в проводяче середовище 3. Після перетину електродом
А покрівлі пласта  у трохи зростає (ділянка ef) і знову падає до значення  3.
Таким чином, пласт високого опору значної потужності виділяється на

діаграмі  у потенціал зонда, симетричною аномалією з максимумом в центрі
пласта. Покрівля та підошва пласта відповідають середині нахилених прямих
(ef та bс) (Рис. 9.4). Зменшення відстані між електродами MN (А і В) порушує
симетрію кривої  у, при цьому максимум  у зміщується до покрівлі пласта при
оберненому потенціал зонді і до підошви пласта при послідовному зонді.
Уявний опір в точці максимуму збільшується і крива  у по конфігурації
наближається до кривої уявного опору градієнт зонда.