Page 20 - 6881

стеблоподібну форму, прикріплюється до субстрату невеликими ділянками

нижньої частини, а верхня частина розгалужена і піднята над поверхнею або

звисає з дерев подібно до кошлатих грив – «бородаті лишайники». За рівнем

організації кущисті лишайники є найвищим етапом розвитку слані. Їхня

слань буває різних розмірів: від кількох міліметрів до 30-50 см. Бородаті

лишайники можуть досягати 7-8 м (уснея). До кущистих лишайників

належать цетрарія, алекторія, нейропогон, евернія та ін. Розмножуються

лишайники, в основному, вегетативно – частинами слані, які не є

спеціалізованими «органами» вегетативного розмноження. Лишайники не

вибагливі до умов середовища і характеризуються високою стійкістю проти

впливу несприятливих факторів. Вони можуть рости в найрізноманітніших

умовах освітлення й вологості, легко витримують тривалу нестачу води, різкі

коливання температури, однак по-різному реагують на забруднення повітря.

Деякі з них не витримують навіть малого забруднення повітря і гинуть, інші

живуть лише в населених пунктах, у тому числі в промислових містах.

Вивчивши цю особливість лишайників, їх можна використовувати як

біоіндикатори для оцінювання чистоти повітря. Лишайники ростуть на

найрізноманітніших субстратах: кам’янистих породах, ґрунті, корі дерев,

хвої, листках вічнозелених рослин, мохах, деревині, що гниє, та інших
рослинних рештках. Вони можуть поселятися на склі, шкірі, залізі, ганчірках

та інших предметах, при цьому головна умова для їх поселення – тривалість
перебування предмета в нерухомому стані. Характерна біологічна

особливість лишайників – утворення так званих лишайникових кислот, які
відкладаються на поверхні гіфів у вигляді кристалів, паличок, зерняток тощо.

Ними зумовлений колір лишайників. Відомо до 150 лишайникових кислот,

які, крім лишайників, ніде не зустрічаються. Біологічне значення їх ще не

вивчене. Деякі з них мають антибіотичні або токсичні властивості, очевидно,

виконують захисну функцію. У зв’язку із значним поширенням лишайники

відіграють важливу роль у природі як продуценти біомаси. Селячись на

гірських породах, вони сприяють їх вивітрюванню, а після відмирання

20