Page 18 - 6881

Таким чином, методика оцінювання забруднення атмосфери за

наявністю та різноманітністю лишайників базуються на таких

закономірностях:

• Чим сильніше забруднене середовище, тим менше кількість та

різноманітність лишайників.

• Чим сильніше забруднене середовище, тим менша площа стовбура

дерева вкрита лишайниками.

• Найбільш чутливими до підвищення рівня забруднення середовища є

кущисті лишайники, які зникають першими, потім зникають листуваті,

останніми – накипні.

Лишайники – це особливі організми, утворені в результаті симбіозу

водорості й гриба, з новими морфологічними, фізіологічними та

екологічними властивостями. Відомо понад 20 тис. видів лишайників. Від

інших організмів, у тому числі й від окремих грибів й водоростей, вони

відрізняються за формою, будовою, характером обміну речовин, наявністю

лишайникових речовин, способами розмноження, повільним ростом (від 1 до

8 мм за рік). Слань лишайника складається з переплетених ниток грибниці –

гіфів і розміщених між ними клітин або ниток водоростей. За допомогою

грибних ниток, що відходять від нижньої кори, лишайник прикріплюється до
субстрату, на якому росте. У деяких лишайників нижньої кори немає і він

зростається із субстратом гіфами серцевини. Водорості в слані лишайника
дуже змінюють свій зовнішній вигляд. Особливо це стосується нитчастих

водоростей, які в лишайнику розпадаються до окремих клітин і змінюються
до невпізнання. У лишайнику водорості стають стійкішими до високих

температур, можуть витримувати тривале висушування. Слань лишайників

різноманітна за формою, розмірами, будовою, забарвленням. Колір слані

зумовлений наявністю пігментів в оболонках гіфів і плодових тілах

лишайників. Розрізняють п’ять груп пігментів: зелені, сині, фіолетові,

червоні й коричневі. Пігменти утворюються лише на світлі. Чим більше

світла в місці зростання лишайників, тим яскравіше забарвлення вони мають.

18