Page 190 - 6865

вирішується разом з вибором методів кодування і
дискретизації на етапі проектування ПВГІ. Складність 3D
моделей полягає в тому, що поверхня відображення існуючих
індикаторних пристроїв не має графічного третього виміру.
Невідповідність між просторовими об’єктами та плоскими
зображеннями усувається шляхом введення проекцій, які
відображають тривимірні об’єкти на двовимірній проекційній
картинній площині.
Каркасна модель хоча й тривимірна, але має мало
можливостей. У ній картина об’єкту, що моделюється,
представлена ребрами по геометричних координатах вершин.
Найчастіше каркасна модель використовується як проміжний
етап в одержанні поверхневої моделі.
Поверхнева модель представляє процеси або об’єкти,
які моделюються поверхнями, має максимальну наочність. У
якості поверхонь використовуються параметричні кубічні
поверхні (параметричні сплайни). Поверхневі моделі
вимагають найбільших обсягів обчислень із усіх чотирьох
типів моделей. Звичайно при використанні поверхневих
моделей відбувається декомпозиція сплайнів на полігони
(трикутники) до або у процесі відображення.
Об’ємна модель формується об’єднанням,
перетинанням, накладанням простих об’ємних примітивів,
таких як сфери, куби, циліндри і т. ін. Найбільшу
популярність об’ємне моделювання одержало в
машинобудуванні застосуванням відомої системи КОМПАС.
Таким чином, у зв’язку з особливостями того або іншого ПВГІ
та його застосуванням можна рекомендувати одну із
вищенаведених моделей. Найбільш прийнятними для
пристроїв відображення графічної інформації, що орієнтовані
на максимальну швидкодію, є площинна 2D і поверхнева 3D
моделі, як моделі з максимальною наочністю. Крім того,
процес побудови усіх моделей здійснюється шляхом аналізу, а
потім синтезу зображення, що виражається в розбитті

187