Page 37 - 6840

швидкості росту чисельності популяції або біотичного потенціалу;
та К – ємкості середовища. За цією теорією r-стратеги – це
переважно невеликі організми, які характеризуються бурхливим
темпом розмноження, швидким досягненням статевої зрілості,

коротким життєвим циклом, здатністю до швидкого поширення в
нових біотопах, а також здатністю до переживання несприятливих
періодів у стані спокою. r-стратеги більшу частину речовин і

енергії спрямовують на формування органів розмноження. Отже,
головна риса стратегії їхнього життя – збільшення чисельності
через розмноження. Ця стратегія характерна для більшості комах,
бактерій, невеликих тварин та однорічних рослин.

К-види є великими організмами з довготривалим життєвим
циклом. Вони приступають до розмноження пізно і витрачають на
нього малу частку поживних і енергетичних ресурсів. Їхня життєва

стратегія скерована на виживання і збереження території свого
проживання. К-стратеги мають низький темп розмноження, але
характеризуються тривалим терміном життя. Їм властива

підвищена захищеність від хижаків, різні форми турботи про
нащадків. Дана стратегія характерна для великих ссавців, птахів,
чагарників, деревних рослин.

В жодному разі не можна казати про переваги однієї стратегії
над іншою, оскільки в різних екосистемах перевагу мають
організми з різними стратегіями. При швидких змінах параметрів
навколишнього середовища, порушенні його стабільності – більшу

перевагу отримують r-стратеги. В стабільних умовах краще
пристосованими виявляються К-стратеги. При цьому слід
пам’ятати, що поділ організмів на r- та К-стратегів є умовним,

оскільки певні параметри, можуть характеризуватися проміжним
станом. Окремі популяції одного виду можуть за різним умов
переходити від однієї життєвої стратегії, до реалізації іншої
(яскравим прикладом, є людські популяції). Саме тому

запропоновано інші варіанти класифікацій життєвих стратегій
популяцій.
Дещо іншою є класифікація життєвих стратегій ботаніка Л.Г.

Раменського (1938), який запропонував розрізняти три основні
типи рослин, названі ним віолентами, патієнтами і експлерентами.
У 1979 р. британський еколог Філіп Грайм незалежно від

Раменського запропонував поділ видів на competitive (конкурентів),
stress tolerant (стійких) та ruderal (види порушених екосистем).

37