Page 299 - 6783

Історично першою, а впродовж тривалого часу і переважною

складовою міжнародної взаємодії виступала боротьба, змагання за
перерозподіл територій, збереження територіальної цілісності,
суверенітету, недоторканності, оскільки територіальні питання є

найважливішими як при виникненні держави, так і в подальшому її
існуванні. На основі цього формувались і первісні уявлення про
міжнародну політику. Підраховано, що за три з половиною тисячі років
писаної історії людство тільки двісті сімдесят років жило без війн.

Війни та протиборство залишались основним елементом
міжнародної політики і в середні віки. Більше того, феодальне
міжнародне право визнавало війну засобом вирішення міждержавних

проблем. Водночас поступово зароджується і набуває поширення
неконфліктне міждержавне спілкування, практика досягнення
домовленостей, укладання угод, наприклад, про умови плавання в

нейтральних водах, прикордонні та майнові питання, права іноземців,
розширюється міжнародна торгівля.
Буржуазно-демократичні революції ХVІІІ–ХІХ ст. сприяли

наростанню інтенсивності міжнародних відносин, збагаченню їхнього
змісту і форм. Розвиток машинного виробництва, використання
найманої праці привели до утворення єдиного світового ринку, до
стрімкого розгортання світової торгівлі, встановлення розгалуженої

мережі економічних, технічних, наукових і культурних зв’язків.
Водночас створено перші міжнародні організації, покликані сприяти
розв’язанню спеціальних питань: Міжнародний телеграфний союз

(1865р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.), широко використовуються
інституції міжнародного арбітражу для розв’язання різних суперечок.
Визнано демократичні політичні принципи – свободи, рівності,
суверенітету. Проте, незважаючи на них, ще довго практику

міжнародних відносин визначала боротьба за сфери впливу, джерела
сировини, ринки збуту та їхній перерозподіл. Право держав на

задоволення своїх інтересів шляхом війни, як і раніше, залишалось
непохитним і його навіть закріпили в низці міжнародних угод. Так, 1814
– 1815 рр. Віденський конгрес визнав законність колективної інтервенції
на захист монархічних порядків та існуючих кордонів у Європі. У

1815 р. задля цього було створено Священний союз (Австрія, Англія,
Прусія, Росія, Франція). Аж до середини ХХ ст. застосування військової
сили розглядали як законний спосіб розв’язання суперечок між

державами, а анексію та контрибуцію вважали цілком правомірними
засобами розширення території.

299