Page 45 - 6745

Поряд з вольфрамат-кальцієвими універсальними екранами були
виготовлені та впроваджені спеціалізовані підсилювальні екрани з
рідкоземельними люмінофорами такі як, цинк-кадмій-сульфідний, ітрієвий,

лантановий, гадолінієвий.
Створені вирівнювачі – компенсуючі екрани, за допомогою яких

вирівнюється опромінення плівки під час дослідження об’єктів з різкою

різницею абсорбції рентгенівського випромінювання. Це дає змогу отримати
структурне зображення об’єктів різної щільності на одній і тій же
рентгенограмі, наприклад, кісток і м’яких тканин, що покращує діагностику і
зменшує опромінення хворого.

Якість підсилювальних екранів за міжнародною класифікацією
визначається в DIN. Найменш значне люмінесцентне підсилення екрана

становить 50 DIN, середнє – універсальне – 100, підвищене – 200 і високе
підсилення – 400 DIN.
Як відомо, ступінь підсилення залежить як від використаного люмінофора,
так і від величини його зерна: чим крупніше зерно, тим значніша

люмінесцентна реакція екрана на ту ж дозу рентгенівського випромінювання,
але при цьому знижується різкість зображення. Цим зумовлена зворотньо-
пропорційна залежність між ступенем підсилення і різкістю зображення, яка

відповідає класові екрана (табл. 1.5, де k - коефіцієнт передачі контрасту при 70
кВ і частоті 2 пари лін\мм; U- діапазон високої напруги на рентгенівській
трубці.)

Враховуючи особливості дії підсилювальних екранів, слід використовувати
їхній певний клас, що відповідає анатомо-фізіологічним особливостям кожної
досліджуваної анатомічної ділянки тіла пацієнта. Це дає можливість отримати

оптимальне зображення при мінімальному опроміненні хворого.
Удосконалення рентгенівських плівок відбувалося, як шляхом
покращення якості фотоемульсії, так і її основи. Так, перші рентгенограми були
отримані на фотографічних пластинках, в яких основою для фотоемульсії

служило скло. На початку століття скляна основа була замінена на
нітроцелюльозну, вадою якої була небезпечність зберігання.

За сучасною технологією використовують лавсанову основу, яку
вкривають термостійкою, високочутливою дрібнозернистою емульсією. Це
дало можливість застосувати швидку машинну обробку плівок.
Чутливість плівки, а відповідно, і якість зображення значною мірою

залежить не лише від якості фотоемульсії, але й від використання її з певними
підсилювальними екранами, а також від способу фотообробки – ручної
(танкової) чи машинної, що виконується за умов підвищеної швидкості і

температури. Так, чутливість рентгенівської плівки відповідно застосованого з
нею типу екрану, підвищується від 5 до 80 разів, а за умови машинної обробки
плівок чутливість збільшується у півтора рази в порівнянні з такою у разі