Page 52 - 6722
P. 52

інтервалі М н -М к.

            2.2 Термічна обробка робочих поверхонь деталей

                   Поверхневе  гартування  застосовують  головним
            чином  для  формування  твердого  зносостійкого  шару  на
            певних  ділянках  деталей,  виготовлених  із  середньо-  і
            високовуглецевих сталей, а також з перлітних, ковких, сірих
            і  високоміцних  чавунів  з  вмістом  зв’язаного  вуглецю  не
            менше 0,6%.
               Попередня термічна обробка — нормалізація або об’ємне
            гартування  і  високий  відпуск  на  сорбіт  -  необхідні  умови
            задовільного поверхневого гартування.
               Поверхневе  гартування  складається  з  двох  операцій:
            нагрівання шару під гартування і швидке його охолодження
            до   кімнатної    температури.     По    способі    нагрівання
            розрізняють  наступні  найбільш  часто  застосовувані  методи
            поверхневого      гартування:      полуменеве,      контактне,
            високочастотне і методом нагрівання в електроліті.
                 Глибиною  гартування  умовно  називають  відстань  від
            поверхні  до  тієї  зони,  де  в  структурі  вміст  мартенситу
            знизився до 50%. Глибину гартування призначають не менш
            1,5…2,0  мм  для  деталей,  поверхня  яких  піддається
            зношуванню;  глибину  збільшують,  якщо  при  ремонтах
            передбачається шліфування. При великих контактних тисках
            для попередження руйнування загартованого шару глибину
            гартування  призначають  4…5  мм  і  більш.  Гартування  для
            збільшення опору втомі  варто  робити на глибину 10…15%
            діаметра деталі.
                 Нерівномірність температури по перерізі, а нерідко і по
            довжині  деталі  при  нагріванні  під  поверхневе  гартування  і
            при  охолодженні  разом  зі  структурними  перетворення  в
            обмеженому  об’ємі  поверхневого  шару  є  причиною
            формування залишкових напружень.





                                          50
   47   48   49   50   51   52   53   54   55   56   57