Page 167 - 6669

системи внутрішнього контролю і рівня аудиторського ризику
економічного суб’єкту.
Основні вимоги до аудиторських доказів полягають у
тому, що вони мають бути об’єктивними, неупередженими,
доречними, достатніми і своєчасними.
Достовірність – це ознака того, наскільки свідчення
можуть вважатись гідними довіри і правдивими. Достовірність
доказів тісно пов’язана з обраними процедурами аудиту.
Доречність аудиторських доказів оцінюється стосовно
предмета аудиту. Докази можуть бути доречними щодо однієї
мети і недоречними щодо іншої.
Незалежність, Оцінювання джерела інформації та
неупередженість аудитора є важливими вимогами стосовно
аудиторських доказів. Докази, одержані із зовнішніх джерел
(наприклад, від банків, контрагентів, юристів), надійніші, ніж
одержані з внутрішніх (відповідні клієнта на питання
аудитора).
Аудиторські докази можна класифікувати у світлі
загальноприйнятих правил подання інформації, передбачених
законодавством (рис. 6.1).
Непрямі докази – це відомості, що не мають прямого
відношення до фактів з певного питання. Наприклад,
надійність системи внутрішнього контролю може бути
непрямим доказом відсутності значних помилок у фінансовій
звітності підприємства-клієнта.
Прямий доказ – доказ, який підтверджується
первинними документами і обліковими реєстрами (факт
недостачі, яка підтверджена інвентаризаційними та зіставними
відомостями). Прямі докази можуть поділятися за
матеріальними і нематеріальними джерелами (за способом
закріплення). До нематеріальних джерел слід віднести
пояснення сторонніх організацій, третіх осіб. Наприклад,
підтвердження суми дебіторської заборгованості, яке можна
одержати по телефону чи письмово.

163