Page 29 - 6660
P. 29

забезпечують  саморегуляцію  економіки,  застосування  прогресивних  методів

            дослідження  –  причинно-наслідкового  аналізу,  дедуктивного  і  індуктивного

            методів,  логічних  абстракцій.  Класики  остаточно  переносять  і  концентрують

            аналіз  на  сфері  матеріального  виробництва;  вони  обґрунтовують  принцип

            природної  рівноваги  економічної  системи  і  звідси  виводять  необхідність

            максимального  обмеження  державного  втручання  в  економіку.  Економічний

            лібералізм, сформований у працях класиків, згодом стане основою політичного

            лібералізму.

                     Петті Вільям (1623–1687) – видатний англійський економіст і політик,

            засновник  англійської  класичної  школи.  Основні  праці  –  “Трактат  про

            податки  і  збори”  (1662),  “Політична  арифметика”  (1683).  У  “Трактаті  про

            податки  і  збори”  –  практичному  творі  про  методи  забезпечення  зростання

            доходів  держави  –  він  виклав  основи  класичної  теорії.  Петті  вважав,  що

            економіці  діють  природні  закони,  а  встановлювані  державою  “громадянські

            закони”  повинні  узгоджуватись  з  ними.  Основою  багатства  нації  він  вважав

            матеріальне  виробництво,  а  його  джерелом  –  працю.  Тому  Петті  вважають

            “батьком”  теорії  трудової  вартості.  Вартість  (“природна  ціна”)  визначається

            затратами  праці  й  залежить  від  її  продуктивності  в  різних  галузях.  Проте

            оскільки в обміні товари прирівнюються до певної кількості грошей, вартість у

            Петті визначається лише працею, затраченою на видобуток золота і срібла. На

            відміну від “природної ціни”, “політична ціна” (ринкова ціна) визначається не

            лише  затратами  праці,  але  й  попитом  та  пропонуванням  товарів,  наявністю

            замінників, новизною товару. Він дає поняття диференційної ренти як продукту

            праці,  розрізняє  її  за  родючістю  та  розташуванням,  визначає  ціну  землі  як

            капіталізовану  ренту.  Позичковий  процент  розглядається  ним  як  “грошова

            рента”.  Заробітну  плату  він  розглядає  як  ціну  праці,  –  величину  об’єктивно


            обумовлену  вартістю  засобів  існування.  Петті  робить  спробу  обчислення






                                                           31
   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34