Page 64 - 6607
P. 64

(вміст  СаСО 3  –  10-25%).  Крім  розсіяного  карбонату  в  лесах
                            часто є вапнякові конкреції неправильної форми (від 1 до 10
                            см в діаметрі. Для багатьох лесів, особливо високо- пористих
                            при  зміні  вологості,  характерне  просідання,  що  приводить
                            нерідко до деформації і руйнування споруд та будівель, що на
                            них  зводяться.  Сухий  лес  має  значну  стійкість  до
                            статистичного  навантаження.  Леси  відкладаються  на  різних
                            формах рельєфу, і в тому числі на вододільних підвищеннях.
                            Потужність їх може досягати декількох десятків метрів. Леси
                            широко розповсюджені в південній частині помірного клімату,
                            особливо в Китаї і Середній Азії.
                                   В    лесовій    товщі   південної    половини     Східно-
                            Європейської  платформи,  Передкавказзя  і  Чорномор’я
                            спостерігаються  поховані  грунти.  Виділяються  до  шести-
                            дев’яти  регіонально  витриманих  горизонтів,  які  тотожні  до
                            епох потепління, а леси, які їх розділяють, співставляються з
                            епохами  похолодання  або  зледеніння.  В  багатьох  районах  в
                            лесах  зустрічаються  наземні  і  прісноводні  молюски,  кістки
                            наземних  тварин,  палеолітичні  стоянки  людини  та  рослинні
                            рештки.  Дуже  близькі  до  лесів  лесовидні  суглинки,  які
                            відрізняються  більш  різноманітним  складом  і  зростанням
                            глинистих і піщаних фракцій.
                                   З’ясуванням генезису лесів наука вже займається понад
                            100  років.  Запропоновано  багато  точок  зору  і  гіпотез.
                            Більшість  із  них  признає  всі  леси  моногенетичними
                            відкладами (або тільки еоловими, або водно- льодовиковими,
                            або  елювіальними  і  т.д.).  Очевидно  така  тенденція  незовсім
                            правильна.  Останнім  часом  більшість  дослідників  вважають
                            леси полі- генетичними формуваннями.
                                   Вулканічний  попіл  –  його  прошарки  характерні  не
                            тільки  для  антропогену,  але  і  для  всіх  інших  систем,
                            включаючи  докембрій.  Вони  є  самим  тонким  продуктом
                            виверження  вулканів,  які  пререносяться  вітром  на  великі
                            віддалі  (до  200  і  більше  кілометрів).  Наприклад,  площа
                            розвіювання попелу з вулкану Кракатоа в 1883 р. перевищила
                                                                                 3
                            площу Європи, а його кількість оцінюється в 18 км . Викинуті
                            при  цьому  у  високі  шари  атмосфери  найдрібніші  частинки
                            попелу  обігнули  земну  кулю  і  послугували  причиною
                            незвичних  за  кольором  сходу  і  заходу  Сонця  протягом
                            декількох років.













                                                            62
   59   60   61   62   63   64   65   66   67   68   69