Page 54 - 6607

долин), на льодовикових покривах і щитах приводить до
формування потужних (до 100-150 м і більше) товщ фірну.
Детальні дослідження під мікроскопом зразків керну,
взятого зі свердловин на Антарктичному і Гренландському
щитах, показали, що під тиском снігових і фірнових мас
спочатку формується фірновий лід з помітною зернистістю, а
на глибинах 150-220 м він переходить в звичайний прозорий
лід, в якому окремі зерна вже не розрізняються.

Рис.1 Формування льодовика (за Д.Г. Пановим) 1 –
сніг; 2 – фірн; 3 – глетчерний лід; 4 – гірська порода.
Лід володіє пластичністю, навіть більше ніж солі, гіпси,
ангідрити, глини, вапняки і доломіт. Головна його особливість
– здатність текти в твердому стані при звичайному
атмосферному тиску. Лід – активний геологічний агент,
здатний руйнувати гірські породи і переносити продукти
руйнування на значні віддалі.
До групи безпосередньо льодовикових (гляціальних)
відкладів відносяться основні і крайові морени гірських і
покрівельних льодовиків. Серед основних морен гірських
льодовиків виділяють морени долинних льодовиків і морени
льодовиків підніжжя. Вони аналогічні за літологічним
складом, структурних і текстурних ознаках і відрізняються
лишень своєю формою. Морена долинного льодовика за
формою відповідає конфігурації днища долини, а морена
льодовиків підніжжя має зазвичай віялоподібні або язиковидні
обриси, що залежить від товщини льодовика та інших причин
(клімату, рельєфу та ін.).

У сучасних льодовиків розвинуті поверхнева
морена (бокова і серединна), внутрішня донна, а також кінцева
морена, що відклалася біля самого краю.
Характерними ознаками гірських донних і кінцевих
морен за Д. Налівкіним є чотири «заперечення»:
неоднорідність, необкоченість, нешаруватість і

52