Page 28 - 6606

порід за межами вогнища. Зворотні деформації поширюються
у вигляді пружних коливань.
Об'єм геологічного середовища, де проходить зняття
частини тектонічних напруг і вивільнення деякої частки
накопиченої потенціальної енергії деформації, називається
вогнищем землетрусу. Кількість енергії, яка виділяється при
одному землетрусі, залежить головним чином від розмірів
зсунутої поверхні розлому. Максимально відома довжина
розломів, утворених при землетрусах, знаходилась у діапазоні
500-1000 км (Камчатський землетрус у 1952 р.; Чилійський
землетрус у 1960 р. та ін.). При цьому крила зміщувались до
10 м. Просторова орієнтація розлому і напрям зміщення його
крил отримали назву вогнища землетрусу, а математичний
центр цього вогнища - гіпоцентру.
Проекція гіпоцентру на поверхню Землі називається
епіцентром. Проекція епіцентру на протилежну точку Землі
має назву антиепіцентру. Відстань від гіпоцентру до
епіцентру називається глибиною джерела землетрусу.
Відстань від епіцентру до точки реєстрації вимірювання сили
землетрусу на поверхні Землі називається епіцентральною
відстанню.
Напрям поширення сейсмічних хвиль, що виникають у
гіпоцентрі, отримав назву сейсмічних хвиль. Лінії рівних
значень сили землетрусу називаються ізосейстами або
ізосейсмічними лініями. Зона навколо епіцентру, яка
обмежена ізосейстою максимальної величини, називається
плейстосейстовою областю.
Поверхня, в усіх точках якої сила землетрусу однакова,
називається ізосейсмічною поверхнею. Форми ізосейст і
плейстосейстової області переважно залежать від геологічної
будови регіону Землі, в якому виникає землетрус, що в свою
чергу визначає швидкість проходження сейсмічних хвиль в
тому чи іншому типі гірської породи. Абсолютна величина
ізосейст зменшується при віддаленні від епіцентру
землетрусу.
Величина струсу гірських порід у першу чергу
залежить від їх твердості та щільності. Найбільша швидкість
поширення сейсмічних хвиль спостерігається по площинах
напластування, вздовж розломів і тріщин у земній корі та зон
подрібнення.

28