Page 30 - 6606

З віддаленням від епіцентру сила землетрусу
зменшується і на зміну вертикальним коливанням поступово
приходять хвилеподібні спокійні горизонтальні поштовхи.
Класифікацію землетрусів введено у 1935 р.
американським сейсмологом Ч. Ріхтером стосовно території
США. На початку 40-х років Б. Гутенберг і Ч. Ріхтер
застосували її для енергетичної класифікації землетрусів
усього світу.
Для оцінки ефекту землетрусу на поверхні Землі з
другої половини ХІХ ст. користуються шкалами інтенсивності
(бальності) землетрусів або сейсмічними шкалами. Вони
побудовані на фактичних кількісних показниках
сейсмогpафів, які визначають величину коливань при
поштовхах у сукупності з якісними даними на основі
спостережень проявів сейсмічних явищ і відчуттів людей.
Зараз у світі для реєстрації землетрусів прийнята 12-
бальна шкала Ч. Ріхтера, яка, містить наступні показники:
назву землетрусу, цифри, що показують величину
прискорення коливання часток ґрунту, характер проявлення і
руйнувань, магнітуду, енергію, що виділяється, та типові
приклади.
Залежно від глибини розташування гіпоцентрів всі
землетруси поділяють на корові або поверхневі (до 50 км),
проміжні (50-100 км) і глибокі (понад 100 км). Характерно
відзначити, що більша частина енергії виділяється при
землетрусах, вогнища яких розташовуються на глибинах, що
не перевищують декількох десятків кілометрів. При
проміжних і глибоких землетрусах виділення енергії значно
менше в зв'язку з тим, що гірські породи літосфери
поглинають значну кількість енергії землетрусу та його
механічну силу.
Залежно від природи виникнення всі землетруси
поділяються на чотири генетичні групи: 1 - тектонічні, 2 -
вулканічні, 3 - денудаційні, 4 - штучні.
Тектонічні землетруси найбільш широко
розповсюджені на Землі і становлять майже 95% від загальної
кількості землетрусів, які реєструються на планеті. Виникають
вони при короткостроковому розвантаженні механічних
напруг у результаті переміщень окремих блоків літосфери.

30