Page 41 - 6583
P. 41

Космічна радіація, яка іде зі світового простору в земну
            атмосферу,  представлена,  вірогідно,  протонами,  що  мають
            швидкості, близькі до швидкості світла.
                   Ця  первинна  космічна  радіація  у  верхніх  шарах
            атмосфери  при  взаємодії  з  атомами  породжує  рясні  зливи
            додатних  позитронів  і  від’ємних  електронів  різної  енергії,  а
            також мезонів. Найбільш швидкі мезони за мить свого життя
            пронизують  всю  атмосферу  і  навіть  глибоко  проникають  у
            земну  кору  –  це  основа  жорсткої  космічної  радіації,  що
            спостерігається на земній поверхні.
                   Мезони  меншої  енергії,  пронизуючи  атмосферу,  на
            шляху    майже     миттєво    розпадаються      та   утворюють
            спостережувану  м'яку  космічну  радіацію,  представлену
            електронами, позитронами і фотонами високої енергії. Швидкі
            електрони,  пролітаючи  поблизу  ядер  атомів  атмосфери,
            сповільнюються,  їхня  енергія  частково  випромінюється  у
            вигляді  фотонів,  що  породжують  пари  електрон-позитрон.
            Народжені частинки можуть дати народження нових пар – так
            утворюються  зливи  електричних  частинок  в  атмосфері.
            Наростання зливи припиняється в міру наближення до земної
            поверхні,  коли  енергія  частинок  стає  меншою  ніж  7  10 7  ев .
            Далі їхня енергія втрачається на іонізацію атомів і молекул.
                   Поряд з електронами утворюються протони і нейтрони,
            але в малих кількостях. Ці нейтрони і протони виявляються у
            складі  жорсткої  космічної  радіації  на  всій  земній  поверхні.
            Інтенсивність космічної радіації є досить сталою величиною в
            часі.  Вона  трохи  зменшується  з  підвищенням  атмосферного
            тиску  та  збільшується  зі  збільшенням  магнітної  широти  (у
            полярній зоні на 12 % більше, ніж в екваторіальній).
                   Космічна радіація діє всюди в атмосфері, зростаючи з
            висотою,  і  практично  на  висотах  понад  2–3  км  є  єдиним
            іонізатором.
                   Сонячна     ультрафіолетова      радіація   діє    та   є
            домінувальною головно  у верхніх шарах атмосфери, де вона
            майже  поглинається,  породжуючи  розщеплення  атомів  на
            йони вище озонового шару, який екранує залеглі нижче шари
            від цього типу радіації. Існування іоносфери – іонної висотної
            оболонки  Землі  зобовязане  дії  ультрафіолетової  радіації
            Сонця.



                                           41
   36   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46