Page 24 - 6546

одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та
інших факторів ґрунтоутворення;
– закон вертикальної зональності – в гірських
системах простежується послідовна зміна типів ґрунтів у
міру наростання абсолютної висоти від підніжжя гір до їх
вершин у зв’язку зі зміною-клімату, рослинності та інших
факторів ґрунтоутворення;
– закон фаціальності ґрунтів – полягає в тому, що
місцеві провінціальні (фаціальні) особливості клімату
зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і
навіть формування інших типів. Така різноманітність
зумовлена неоднаковою континентальністю клімату,
неоднаковим сезонним розподілом опадів тощо;
– закон аналогічних топографічних рядів – полягає
в тому, що поширення ґрунтів на великих територіях (в
межах зон) зумовлене переважно впливом рельєфу,
ґрунтоутворюючими породами та іншими місцевими
умовами ґрунтоутворення.
Грунтово-географічне районування – це поділ
території на грунтово-географічні регіони, однорідні за
структурою ґрунтового покриву, поєднанням факторів
ґрунтоутворення і можливостями сільськогосподарського
використання. Опорними одиницями грунтово-
географічного районування є: на рівнинних територіях —
ґрунтова зона, в горах — гірська ґрунтова провінція.
Ґрунтова зона — ареал зонального типу ґрунту і
супутніх йому інтрозональних ґрунтів. Ґрунтова провінція
— частина ґрунтової зони, яка відрізняється
специфічними особливостями ґрунтів і умовами
ґрунтоутворення (зволоження, континентальність,
температура). Гірська ґрунтова провінція — ареал
поширення чітко визначеного ряду вертикальних
ґрунтових зон, який зумовлений положенням гірської
країни в системі грунтово-біокліматичних областей.
Тривалий час досліджувалась проблема грунтово-
географічного районування світу і на даний час складено
загальну схему грунтово-біокліматичних областей світу.
Виділяють наступні ґрунтові області:
1. Полярний пояс: Північно-Американська,
Євразійська.
2. Бореальний пояс: тайгово-лісові області
(Північно-Американська, Ісландсько-Норвезька,
24