Page 23 - 6546

Сіро-бурі ґрунти і сіроземи характерні для рівнинних
субтропічних пустель Середньої Азії, Північної Америки,
Середньо-іранського нагір’я. Вони характеризуються
високою засоленістю, незначним вмістом гумусу і високою
карбонатністю. Сіро-бурі ґрунти мають низьку родючістю.
Сіроземи вважаються кращими ґрунтами пустинної зони,
які потенційно родючі, оскільки мають великі запаси
фосфору і калію.
Гідроморфні ґрунти. Ґрунти напівпустель і пустель
зустрічаються в комплексі із засоленими — солончаками і
солонцями. Утворення засолених грунтів пов’язане перш за
все з наявністю у ґрунтоутворюючих породах
легкорозчинних солей натрію NaCl, Na 2SO 4, NaHCO 3 і
Na 2CO 3. Джерелом таких солей є соленосні породи,
ґрунтові води та зольні елементи мінералізації рослинної
маси.
Солончаки – ґрунти, що характеризуються вищим
ступенем засолення. У їх поверхневому шарі міститься
більше 1 % легкорозчинних солей, що надають шкідливу
дію на культурні рослини. Хімічні властивості солончаків
залежать від глибини залягання ґрунтових вод і їх
мінерального складу.
Солонці утворюються з солончаків в умовах
промивного режиму. На відміну від солончаків
легкорозчинні солі в них накопичуються на деякій глибині.
Солонці можуть використовуватися для землеробства.
Географія ґрунтів – розділів ґрунтознавства, який
вивчає закономірності просторового поширення ґрунтів, і
є основою їх обліку і оцінки як природного ресурсу.
Важливу роль в розвитку географії ґрунтів відіграє
картографія. Географія ґрунтів одночасно вивчає
закономірності просторових змін ґрунтів і причини цих
змін. Причинами просторових змін ґрунтів є просторові
зміни факторів ґрунтоутворення (клімату,
ґрунтоутворюючих порід, рельєфу, рослинності і
тваринного світу, діяльності людини, тривалості
ґрунтоутворення, тощо). Основними законами географії
ґрунтів є:
– закон горизонтальної зональності – основні типи
ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі
широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють

23