Page 48 - 6469

мати вчення, яке засновується на істині, а не на низці чудових
теорій, які запевняють, не маючи під собою реальних
підвалин. У вихідному пункті не може бути ніякої іншої
істини, крім: «Я мислю, отже, існую». Це абсолютна істина
свідомості, яка осягає саму себе. Будь-яка теорія, що бере
людину окремо від цього моменту, в якому вона розуміє, є
теорією, що скасовує істину, оскільки поза картезіанським
мисленням всі предмети лише є ймовірними, а вчення про
ймовірність, що не спирається на істину, скидається у
безодню небуття…
Далі, наша теорія – єдина теорія, яка надає людині
гідність, єдина теорія, що не робить з неї об'єкт, будь-який
матеріалізм веде до розгляду людей, також себе самого, як
предметів, тобто як сукупності певних реакцій, що нічим не
відрізняються від сукупностей тих рис і явищ, які
утворюють стіл, стілець або каміння. Щодо нас, то ми саме
і хочемо створити царство людини, як сукупність цінностей,
яке відрізняється від матеріального царства. Але
суб'єктивність, яка осягається як істина, не є суто
індивідуальною суб'єктивністю, оскільки, як ми вказали, в
мисленні людина відкриває не тільки саму себе, але й інших
людей. На противагу філософії Декарта, на противагу
філософії Канта, через «я мислю» ми осягаємо себе перед
лицем іншого, і інший так само є достовірним для нас, як ми
самі».
(Читанка з історії філософії: у 6 кн.: Кн.6 / Редкол.:
(голова) Г. І. Волинка. – Київ : Довіра, 1993 . – С.137.).

Рекомендована література та першоджерела
для опрацювання теми

1. Баумейстер А. Онтологія і принцип суб'єктивності:
спроба контрінтерпретації Ґайдеґґерової філософії //
Філософська думка. – 2013. – № 4. – С. 97-113.

48