Page 49 - 6447

– рівень доступності району з погляду існуючих транспортних
комунікацій.
– рівень витрат у часі для прибуття до туристського району;
– рівень фінансових витрат туристів під час перебування в

туристському районі;
– рівень розвитку туристської інфраструктури (засоби
розміщення, харчування, транспорт, зв'язок, розваги);

– рівень сервісу й кваліфікація робочого персоналу;
– природна ємність території для прийняття туристів;
– стабільність внутрішньополітичної й економічної ситуації;
– рівень безпеки з погляду криміногенної обстановки й

тероризму;
– основні особливості туризму в цьому районі (ритми,
сезонність, тривалість перебування туристів, що переважають види

туризму, основні цілі відвідування);
– ставлення влади й місцевих туристських органів до проблем
туризму;

– економічна роль туризму для цього району;
– перспективи розвитку туризму в цьому районі.
Планувальна організація туристичних комплексів

залежить від природно-кліматичних, містобудівних і туристських
умов розміщення туристських установ.
За природно-кліматичними умовами розрізняють туристські
комплекси рівнинні, гірничо-рекреаційні, прибережні, водні.

Розміщення туристських комплексів відповідно до містобудівних
(у місті, пригороді й у міжселищній зоні) і туристських умов
(розташування на маршруті: основні і проміжні) визначає

типологічні розходження туристських установ.
Сучасні норми регламентують такі типи туристських установ:
1. Туристські готелі, туристські бази, мотелі, кемпінги,
притулки, хатини, туристські молодіжні табори та ін.

2. Туристські готелі розміщують в основному в місті: вони
можуть бути прибережними, гірськими й основними на маршруті.
3. Туристські бази можуть перебувати в будь-яких природно-

кліматичних умовах; можуть розташовуватися в передмісті,
міжселищній зоні, на туристському маршруті; вони можуть бути
основними й проміжними.

4. Туристські установи, розраховані на прийом автотуристів,
називають установами автотуризму. До них належать мотелі й

49