Page 38 - 6410

класах. Відверто кажучи, доти, доки Банзаю не сказали, як
називається те місто, він навіть не підозрював про його
існування. Мідні Буки.
Дуже далеко розташоване, їхати дві з половиною
години, та ще й потягом, який зупиняється біля кожного
стовпа, наче кобель спаніеля.
Банзай переїхав у Мідні Буки в кінці серпня.
(Любко Дереш, «Культ»)
3.2. «Сидить дід Свирид на колодках. Сидить, стружить
верболозину.
— Як діла, дідусю? Драстуйте!
— Драсігуйте! Діла? Діла — нічого! Діла, як кажуть
оці песиголовці, — гут!
— І по—німецькому, дідусю, навчились?
— Атож. У соприкосновенії з ворогом був, — от і
навчився».
Дідусь розповідає, що од нього троє ворогів загинуло.
Ось як це було.
Фашисти підходили до села, де залишилося лише
кілька старих бабів, а дід Свирид був за річкою у партизанах.
Він варив їм Їсти, кози пас. Одного разу дід пішов
подивитись, що там фашисти роблять у нього в хаті. Човном
перебрався через річку і «висадився десантом у себе ж таки в
березі», «замаскувався і сидю, в хаті, бачу, світло горить,
гомонять, чую, дехто співати зривається».
Дід Свирид вирішив почекати, поки вороги заснуть.
Аж ось на ґанок вийшло троє: двоє фашистів, а третій —
Панько Нужник — староста, батько його колись крамничку в
селі держав.
Усі троє пішли у хлів спати на сіні, бо в хаті було
душно. Дід почув, що вони вже заснули, стали хропіти, узяв
вила—трійчата і почав бити фашистів. Вони кричать:
— Вас іст дас?
А Нужник:

37