Page 91 - 6303

7. Сучасний стан коректорської справи в Україні
Сучасний стан коректорської справи однозначно оцінити не можливо. Звичайно,
у великих розвинутих видавництвах існують потужні коректорати, але більшість
невеликих видавництв, а також редакцій газет, журналів намагаються за рахунок
посади коректора зекономити. Професійні обов’язки коректорів найчастіше виконують
технічні редактори. Але це є неправильно, тому що коректор і технічний редактор
мають різну спеціалізацію, виправляють різні помилки. Наслідок такої «економії»
очевидний — у газетах, а ще гірше у книжках трапляються такі абсурдні помилки, що
іноді навіть стає страшно. Ці помилки ніби вияв неповаги й безвідповідального
ставлення до майбутнього читача.
Важливим етапом у розвитку коректури стала комп’ютеризація видавничого
процесу, що допомогло значно скоротити період підготовки видань до випуску. Але
поява численних допоміжних програм для коректорів та редакторів зумовила більш
неуважне їх ставлення до своїх професійних обов’язків. Але ж комп’ютерні програми
іноді не бачать або створюють дуже жахливі помилки (перекручують імена, прізвища,
слова, навіть змінюють зміст речень).

8. М. Рудницький «Що згадував В. Стефаник про «редакторську лабораторію»
І. Франка»
Я приніс йому коректуру, яку, приїхавши у Львів, узяв до хати, щоб
переглянути. Йдучи на вулицю Чарнецького, заходжу в кімнату і бачу Франка в якійсь
дивній позі. Так заходиться біля стола недосвідчена молода мама, коли хоче зшити
штанята своєму синові. На столі різні клаптики паперу, ножиці, клей. Франко,
доглянувши мене, каже: «Я зараз, стривайте, а то можу все переплутати». Виявляється,
що він порізав на кусні твір молодого автора і починає складати його.
— То це не редакційний стіл, а операційна, — пожартував я, зрозумівши, в чому
річ.
— Ви самі найкраще знаєте, — відповів Франко, — що наш народ найчастіше
звертається до лікаря аж тоді, коли його може врятувати тільки операція. Якби я мав
свого пацієнта тут, то, може, я порадив би йому самому все виправити. Але це автор з
провінції, треба б йому написати вдвоє довшого листа, ніж уся його новела. І він,
прочитавши мої поради, махнув би на свій твір рукою і навіть не відписав би. А сюжет
у нього добрий, невигаданий, просто жаль, щоб змарнувався.
— Який же він добрий, коли ви його пошматували, як Тарас Бульба заклятого
ворога?
— Вам дивно, бо ви не займались редакторською роботою. Не я перший відкрив
секрет, що для того, щоб рукопис був придатний до друку, треба з нього повирізувати
те, що йому перешкоджає, щоб побачити світло денне. Скажу вам більше: іноді те, що
написане на другій або третій сторінці, надається чудово на сам вступ, а те, що автор
вважає у своєму творі найбільшим своїм успіхом — всякі свої міркування — добре
вирвати, як прогнилий зуб.
—А що ж тоді залишається з твору самого автора? — питаю Франка майже
схвильований, так ніби він «препарує» мою новелу.
— З його твору залишається те найцінніше, що зможе зацікавити читача, —
сюжет. От, як буде це надруковано, — прочитаєте, і я тоді скажу вам, в чому тут моя
заслуга. Моя заслуга тільки та, що я не відклав його набік, як недопечений хліб, а
всунув його наново в редакційну грубку.
— А чи зможе той автор оцінити ваш труд?

93