Page 54 - 6300

Існують такі ключові соціальні потреби, які породжують процеси
інституціалізації:

 потреба комунікації (мова, освіта, зв'язок, транспорт);

 потреба у виробництві продуктів і послуг;

 потреба у розподілі благ і привілеїв;

 потреба безпеки громадян, захисту їх життя і благополуччя;

 потреба у підтримці системи нерівності (розміщення соціальних груп за

позиціями, статусами тощо);

 потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства

(релігія, мораль, право).

2) Наявність особливого, притаманного конкретному інституту

культурного середовища (субкультури) — системи цінностей, соціальних норм

і правил.

Кожен соціальний інститут має свою систему цінностей та правил

(нормативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах

інститутів, а також всередині різних соціальних ролей, пов'язаних із
специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють,

пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей
доцільними, корисними та односпрямованими. З цієї точки зору

інституціалізація – це прийняття індивідом, групою культурних норм,

цінностей, еталонів, що регулюють різні аспекти людської діяльності, сприяють

задоволенню потреб, прийнятній поведінці.

3) Наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових,

організаційних), які суспільство повинно стабільно поповнювати шляхом

капіталовкладень у них та підготовкою кадрів.

У процесі інституціалізації складаються основні структурні ознаки, що

характеризують соціальні інститути в сучасному суспільстві. Вони мають

універсальний характер і охоплюють:

 певну сферу діяльності та суспільних відносин;