Page 57 - 6300

установи, але він не тільки передає інформацію, а й розраховує на зворотний
зв’язок у вигляді другого (іншого) документа. У п’ятому варіанті комунікантом

є клієнт (користувач, абонент, адресант) установи, який звертається до установи
із запитом чи заявою, оформленими як «Д1», і чекає на відповідь у вигляді

іншого документа «Д2». Надходження останнього не є гарантованим, тому що
відповідь може бути дана усно. Шостий варіант полягає у тому, що клієнт

(користувач, абонент, адресант) подає до установи запит, заяву чи пропозицію у

документованому вигляді «Д1», а відповідь на запит (реакція на пропозицію)

може міститися в іншому документі «Д2», який надходить не безпосередньо до

клієнта, а до архіву установи разом із початковим документом. Згодом ці

документи, у разі їх суспільної значущості, потраплять до державного архіву,

звідки вони можуть бути затребуваними будь-яким іншим користувачем. В

останніх двох варіантах документальної комунікації комуніканти і реципієнти

почергово міняються ролями. Однак слід зауважити, що в будь-якій комунікації

ролі Комуніканта і Реципієнта не є закріпленими назавжди; одна й та ж особа

виступає то в ролі Комуніканта, то в ролі Реципієнта.

Існують декілька схематичних моделей (ДІК). Першою з них можна

вважати елементарну схему «документ-споживач», обґрунтовану в 1975 р.

О. П. Коршуновим як вихідний пункт виникнення бібліографічної інформації.

За О. П. Коршуновим (2003 р.), система документальних комунікацій

складається з трьох основних елементів: документ (Д), користувач (К),

середовище (Ср) (рис. 1.2). ДК, на його думку, складають, з одного боку, всі

накопичені, створені і використовувані людьми документи, з іншого, – усі

користувачі документованої інформації (фактично все грамотне населення

регіону, держави, планети), а також усі відношення між ними, зумовлені як

внутрішніми властивостями системи, так і зовнішніми умовами її

функціонування. Однак у цій моделі, на наш погляд, відсутній такий важливий

елемент системи документальної комунікації, як посередник, який забезпечує

зв’язок між документом і користувачем. Це – книгознавці,