Page 29 - 6300

розвиток звукової мови (барабани в Африці, у нас – дзвони). Третій засіб – це
писемність, яка формувалася поступово, протягом кількох сотень тисячоліть,

виникненню власного документа передував прадокумент. Найдавніші зразки
прадокументів належать до епохи палеоліту (2 млн. років – 15 тис. років до н.

е.). Тоді людина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та
насічок на кістках тварин, знаряддях праці.

Перехід до нової стадії фіксування та передачі інформації здійснюється

завдяки виникненню художнього відображення дійсності – живопису

(наскальне печерне мистецтво).

Про здатність первісних людей свідомо фіксувати на матеріальному носії

результати духовної діяльності свідчать також частково оброблені фігурні

камені, кістки, які використовують як талісмани, амулети, прикраси.

В епоху мезоліту (14 – 10 тис. років тому) зображення людей і тварин у

печерах мають уже стилізований характер. Поряд з ними трапляються багато

символів: хрести, кола, стрілки, прямокутники, змійки. Як фарби

використовуються вохра, двоокис магнезію, кольорова глина.

Таким чином у процесі розвитку первісного мистецтва поступово

формувалися основні компоненти документа: знакова система, засоби та

способи фіксування інформації, матеріальний носій та його конструкція.

Власне, писемність виникла тоді, коли малюнки та зображення набули

свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків –

піктограм – людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати

соціально - значиму інформацію. Але піктографія не є письмом у власному

смислі слова, тому що вона не фіксує певної мови.

Наступна стадія розвитку прадокументів пов’язана з появою в письмі

окремих умовних позначень – символів, які стали основою ідеографії.

Ідеограми вже відповідали слову або поняттю певної мови.

Розвиток ідеографічного письма призвів до використання знаків для

відтворення не слів або понять, а морфем – мінімально значимих частин слова.