Page 13 - 6300

комунікації як такої. Педагоги-теоретики (Я. А. Коменський, І. Г. Песталоці, Ж.
- Ж. Руссо) вважали за краще розвивати природні здібності дітей, а не

обтяжувати їх пам’ять культурною спадщиною предків.
У середині ХІХ ст. засновники соціології О. Конт і Г. Спенсер у своїх

працях якимось чином загубили із виду соціальну комунікацію, хоча без
комунікаційних взаємозв’язків міх людьми будь-яке суспільство існувати не

може.

Психологія, яка виникла в кінці ХІХ ст., цікавилась більше «духом

народу», реакціями організму на пред’явлені стимули, ніж на обмін думками

між людьми.

В європейських країнах у той час була в розквіті книжкова культура,

стрімко розвивалась газетно-журнальна й бібліотечно-бібліографічна справа,

появились телеграф і телефон, радіо й телебачення, але вчені-суспільствознавці

проігнорували цими комунікаційними явищами, не помічали їх зростаючої

соціальної ролі.

Тільки після першої світової війни наступило деяке прозріння. У цей час

прийшла наукова революція в мовознавстві: перемогли семіотичні ідеї Ф. де

Соссюра, які лягли в основу структурної лінгвістики. В Австрії та Англії стала

розвиватися аналітична філософія, яка спробувала, правда, безуспішно,

зрозуміти й упорядкувати стихійну усну комунікацію.

У соціальній психології, яка зародилась на стику двох століть в Німеччині

(В. Вундт, Х. Штейнталь) і у Франції (Г. Гард, Г. Лебон) та одержала розвиток

у США в 20-30-ті рр. ХХ ст.., комунікаційна проблема зайняла центральне

місце.

Про значення смислової комунікації для прогресу людства задумались на

початку ХХ ст. не тільки абстрактно думаючі соціологи, але й практики

книжкової справи. Найбільш яскравою фігурою в ряді книжників був Поль

Отле (1868-1944) – бельгійський учений, котрий став «батьком документації».