Page 12 - 6300

1.2 Комунікація – суттєва сторона спілкування

Вивчаючи сутність людини і специфіку її життєдіяльності, наука завжди

приділяла особливу увагу дослідженню такого явища, як комунікація. Вона є

складовою всіх природних процесів, про який би етап розвитку людської

цивілізації не йшлося. Сучасна наука має близько 200 визначень поняття

«комунікація», поділяє її на різні типи і види відповідно до специфіки,

характеру та сфери застосування.

Термін “комунікація“ (communicatio, від communico – роблю загальним,

зв’язую, спілкуюсь), спілкування, передача інформації від людини до людини,

специфічна форма взаємодії людей у процесах їх пізнавально-трудової

діяльності, яка реалізується головним чином за допомогою мови (рідше з

допомогою інших знакових систем).

Історія наукового пізнання комунікації починається з античності. Античні

діячі поряд з розумом-логосом поважали мову-логос. Стимулом для цього

послужило те, що політичне життя греків широко використовувало риторику,

красномовство. Особливою довірою народного зібрання користувались

оратори, котрі володіли силою усного слова. Регулятором суспільного життя

був номос - закон у вигляді письмового тексту – далекий предок бюрократії.

В елліністичний період, коли почалось культурне освоєння великих

територій Єгипту, Близького і Середнього Сходу, потреба у збереженні мови -

логоса зробилась особливо необхідною. Адже мова гарантувала виживання

грецької культури в іноземному оточенні. Виникли вчені “граматики”, котрі

вчили правилам грецької мови. Таким чином, комунікація стала ще до нашої

ери предметом вивчення двох давніх наукових дисциплін – логіки і лінгвістики.

У середні віки в програму підготовки священослужителів також були

включені риторика, граматика й діалектика, які утворили три перших і

основних предмета вивчення.

XVIII - ХІХ ст. – це час народження в Європі суспільних і гуманітарних

наук, але серед них не було дисциплін, які б вивчали закономірності