Page 72 - 6249

безпосередню кооперацію індивідів. В той час як загальна праця обумовлюється не
лише кооперацією сучасників, а й використанням праці попередників.
Розкриття даного поняття має безпосередній стосунок до питання про
взаємозв’язок знань, отриманих практичним шляхом і на основі наукового пошуку. Є
істина практики і істина науки. Використання істини першого роду у процесі
матеріального виробництва, підкоряючись законам поділу праці, тривалий час
безпосередньо вимагало від індивіда, зайнятого на підприємстві, головним чином
оволодіння навичками, певними функціями. Знання, які застосовуються у процесі
виробничої діяльності, часто мали, та й тепер нерідко мають характер рецептів,
рекомендацій, які необхідно засвоювати і виконувати.
Сучасне виробництво почало ламати практику, що складалася віками,
"рецептурного" використання знання, ізольованого від здійснення трудових функцій. Ця
ломка тільки починається. Вона значною мірою обумовлена вторгненням у
виробництво науки і перш за все як принципу загальної праці. Визначення якогось
наукового знання як наукової істини якраз і означає позитивне "привласнення" знання
багатьма вченими і його перетворення у "своє". При цьому .необхідно, щоб
перетворення знання в "моє", його індивідуалізація, проходило за правилами
загальності.
Як загальна, наукова праця, зрозуміло, не заперечує унікальності, індивідуальності
здобутих результатів. Разом з тим саме загальність праці обумовлює те, що в науці не
просто можливий, але до певної межі функціональний "відрив" від індивідуального
сприймання в освоєнні шляху, який веде до загального продукту, який породжений
необхідністю.
До речі, в цьому полягає докорінна відмінність науки від такої сфери, як мистецтво,
де практично неможливо "відриватись" від індивідуальності.
Проблема співвідношення загальності і індивідуальності вкрай специфічно
вирішується у сфері творчості, яка невіддільна від наукової діяльності і все глибше
охоплює виробничу працю людей.
В чому виражається особлива роль індивідуальності в науковій творчості? В тому,
що при існуванні будь-яких колективних форм і об’єктивних соціальних передумов
творчий процес реально "локалізований" саме у свідомості, діях окремого індивіда,
конкретної людської особистості.
У пізнавальному процесі колективної дії вчених відбувається не лише "обмін
ідеями", але й народження нових наукових думок. І таке можливе не інакше, як на
основі індивідуального процесу творчості. Вченому, який мислить творчо, нерідко
доводиться залишатися "один на один" із своєю проблемою, яка вимагає вирішення. І
він мусить мислити так, як би крім нього ніхто не зміг би вирішити дану наукову
проблему.
Творчість не просто індивідуальна. У даному випадку індивідуальність постає як
унікальна неповторна особистість. Англійський фізик Дж.Томсон дотепно помітив, що
спроба "відмислити" вченого, індивіда із науки було б рівносильно зіграти "Гамлета"
без принца датського.
Проте саме тут виявляється парадокс, який полягає в тому, що особистість створює
в науці те, що в житті є за своїм змістом і значенням загальним. Причому таке загальне
у подальшому своєму русі постійно "очищається" від індивідуальності.
Взаємодія індивідуального і загального, колективного і особистісного у творчості і
72