Page 20 - 6189

прийняти деяке значення коефіцієнта анізотропії, яке будемо
називати граничним. При цьому комбінацію прошарків можна
2
2
вважати пластом, якщо для них виконується умова: λ ≤ λ г.
2
Звичайно використовують λ г =1,02 ÷ 1,5.
При виділенні пластів і відбивці їх границь за кривими
каротажу опору величини питомого опору прошарків зазвичай
невідомі. Тому коефіцієнт анізотропії пласта не може бути
визначений. У цьому випадку степінь неоднорідності групи
прошарків можна оцінити за позірним коефіцієнтом
анізотропії λ² к:

 k h   k h 
2      1  (2.10)
 k       
 H екс   H  
 1 пk   1 пk екс 

Формула (2.10) отримана з виразу (2.9) шляхом заміни
питомих опорів прошарків відповідними їм максимальними і
мінімальними значеннями позірних питомих опорів.
Відповідно, в якості критеріїв можливості об'єднання
прошарків у пласт будемо користуватися граничними
значеннями λ² кг позірного коефіцієнта анізотропії:

2
2
λ к ≤ λ кг= 1,03÷ 1,05 (2.11)

Інший спосіб оцінки однорідності пачки прошарків при
об’єднанні їх в пласт базується на одночасному аналізі
співвідношень величини параметру і товщини прошарків.
Об’єднання прошарків є доцільним ,якщо величини параметру
(покази каротажу) навпроти них мало відрізняються і
товщини прошарків невеликі. При великій товщині прошарків
об’єднання прошарків недоцільне, так як у цьому випадку
забезпечується інтерпретація параметру окремо для кожного з
них. Вказані умови доцільності об’єднання сусідніх
прошарків у розрізі описується критерієм:

a max  a min c
 (2.12)
a max  a min h пр  с

19