Page 149 - 61

цію поля в 1852 р. На думку А.Ейншейна ідея поля була най-
оригінальнішою ідеєю Фарадея, найважливішим відкриттям з
часу Ньютона. У Ньютона та інших вчених простір виступав
як пасивне вмістилище тіл і електричних зарядів, у Фарадея
простір бере участь у явищах. “Необхідно мати величезний
дар наукового передбачення, - писав Ейнштейн, - щоб розпі-
знати, що в опису електричних явищ не заряди і не частинки
описують сутність явищ, а швидше простір між зарядами і ча-
стинками”. У 1843 р. Фарадей експериментально доказав за-
кон збереження електричного заряду. Близько підійшов він і
до закону збереження і перетворення енергії, висловивши у
1840 р. думку про єдність сил природи (різних видів енергії) і
їх взаємне перетворення. Найбільшим науковим досягненням
у 1860-1865 рр. була теорія електромагнітного поля, яку ство-
рив англійський фізик Джеймс Клерк Максвелл. Вона сфор-
мульована у вигляді системи декількох рівнянь і включає всі
основні закономірності електромагнітних явищ.
Електромагнітне поле Землі є постійно діючим механіз-
мом взаємодії між електрично зарядженими частинками всіх її
оболонок. Зміна стану цих частинок в часі і просторі викликає
електричні струми, які супроводжуються магнітними полями.
Звідси випливає, що електромагнітне поле являє собою єдине
ціле, що має дві форми прояву. Одна з них – електричні поля з
власними джерелами струму, друга – магнітні поля, що утво-
рюються рухомими електричними зарядами і спіновими (від
англ. spin – обертання) моментами носіїв магнетизму (елект-
рони, протони та ін.).
Зв’язок між електричними і магнітними полями знач-
ною мірою залежить від інтенсивності електромагнітного по-
ля. При повільних його змінах цей зв’язок не відіграє суттєвої
ролі, оскільки відомо, що напруженість одного поля, яка збу-
джується змінами другого, пропорційна швидкості цих змін. В
таких випадках умовно можливо розглядати електромагнітне
поле як два окремих поля – електричне і магнітне. Фізичною
ж реальністю є єдине електромагнітне поле, яке має електрич-
ну (Е) і магнітну (Н) напруженості, що змінюються в часі t і в
різних точках простору ( , ), маючи неоднакові значення,

тобто  ,E   t ,  і  ,H   t ,  .

515