Page 211 - 5637

⋳ + 1, … ¸ , = 2, … , ;

⋳ 1, … , , = 1.

Для об'єднання останніх двох включень в одне з індексом = 1, … , зручно покласти,

що = 1. Можливі значення компонента ̿ вектора = ( ̅, ̿) визначають

альтернативний вибір параметрів реалізації набору цілей функціонування окремих

модулів. Якщо перший компонент (цілі функціонування) обраний, то друга є єдино

варьируемой. Припустимо, що ̿ – -мірний вектор, що належить відповідному

евклидову простору . Найбільш важливий (в додатках в першу чергу) з

урахуванням реалізації алгоритмів керування на ЕОМ випадок, коли ̿ – дискретне

безліч.
При вирішенні завдання вибору варіантів управління складними системами

необхідно враховувати такі особливості:

- складність структури і режимів функціонування;

- складність і зміна цільових завдань в процесі функціонування;

- багатофакторний і заздалегідь непередбачуваний характер умов

функціонування.

Все це призводить до необхідності залучення адаптивних систем управління.

Впровадження адаптивних систем управління пов'язано в першу чергу з розвитком

сучасних засобів обчислювальної техніки (мікроЕОМ і мікропроцесорів), що

дозволяють реалізувати управління в реальному масштабі часу. У сучасних системах

управління прагнуть раціонально поєднувати принципи програмного (автономного)

управління та управління зі зворотним зв'язком. Адаптація розуміється як здатність

системи гнучко реагувати на чинники, супутні реальному процесу функціонування.

Таке трактування зажадала формулювання узагальненого принципу адаптивного

управління – принципу адаптації по прогнозуючої оцінки ефективності, '- який лежить

в основі методики вибору варіантів управління. Суть цього принципу полягає в

використанні моделі р, прогнозуючої оцінку ефективності функціонування системи:

= , (8.50)

де – приватна (етапна) модель ефективності функціонування на окремому -му етапі

цільового застосування системи. На різних траєкторіях моделі вважаємо заданим