Page 7 - МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Протягом ХІХ ст. сформувалась точка зору, згідно якої бібліографія
вважалась як книгознавча дисципліна. У кінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст. у роботах
російських бібліографів Лісовського, Лов’ягіна, Куфаєва формується нове
розуміння бібліографії як про самостійну наукову дисципліну, яка складає
частину книгознавства. Але такий погляд ніким не був визнаний. Спірним було
питання про об’єкт бібліографування. Дерунов К.Н. відстоював думку, що
друкована книга може бути єдиним об’єктом бібліографування і різко
критикував, коли поряд із книгами об’єктом бібліографування ставали
рукописи, друковані відбитки статей, прейскуранти, ноти, монети, медалі.
Пізніше один з найбільших представників бібліографічної науки і
практики Н.Б.Здобнов вважав, що об’єктом бібліографування не може бути
рукописна книга. Описом творів друку займається бібліографія, а рукописами –
археографія.
Визначний представник бібліографічної школи Л.Н.Троповський вважав,
що бібліографія носить суто практичний прикладний характер. Залишаючись на
позиціях книгознавчого підходу, він своє загальне уявлення про бібліографію
не пов’язував з книгознавством, оскільки був противником книгознавства як
науки.
Завершену форму книгознавча концепція знайшла в роботах
бібліографознавця А.І.Барсука, який чітко розмежував два поняття:
бібліографознавство як наука і бібліографознавство як галузь науково-
практичної діяльності. Він розглядав бібліографознавство як частину
книгознавства. Таку точку зору підтримують сучасні представники
книгознавства. Барсук вважав, що “книга”, “література” – це сукупність творів
писемності, розмножених будь-яким способом придатним до сприйняття.
Такий підхід робить поняття “книга” дуже невизначеним і разом з тим

наближає книгознавчу концепцію до документографічної. Всі концепції
намагалися обмежити склад документальних об’єктів бібліографічної
діяльності на основі понять “книга”, “література”, “твір друку”, “публікація” і
т.д. Саме це дозволяє кваліфікувати ці концепції як книгознавчі.
У середині 70-х рр. появився документографічний підхід до кваліфікації
бібліографії як суспільного явища. Його головна риса – відмова від будь-яких
обмежень документальних об’єктів бібліографічної діяльності зі сторони їх
форми, змісту, призначення. Прихильники цього підходу оперують більш
широким в порівнянні із книгами і книжковою справою поняттям “документ” і
“система документальних комунікацій”. Бібліографія завжди байдужа до форм
бібліографічної інформації. На певних історичних етапах появились нові форми
фіксування бібліографічної інформації.
Документографічний погляд ґрунтується на тому, що бібліографічна
діяльність роздроблена. Вона входить у суспільні інститути в системі
документальних комунікацій, тобто в бібліотечну, редакційно-видавничу,
архівну, в книжкову торгівлю, в науково-інформаційну діяльність. У цих
суспільних інститутах, в специфічних для кожного із них формах і
здійснюється бібліографічна діяльність. Документографічна концепція
теоретично об’єднує всі способи існування бібліографії, включаючи і ті, що