Page 42 - 4932
P. 42

Новий метод розрахунку
                      Рівняння  Хаммершмідта  і  Нільсена-Бакліна  мають  ряд  позитивних
               властивостей.  Так,  крім  своєї  простоти  обидва  ці  рівняння  демонструють
               коректні  граничні  характеристики.  В  області  граничних  значень,  коли
                                                                              T
               концентрація  інгібітору  наближається  до  нуля,     також  наближається  до
               нуля.  При  наближенні  до  іншого  межі  концентрації  –  чистому  інгібітору  –
               розрахункове  значення     буде  рівне  нескінченності,  тобто  вказувати  на
                                                T
               відсутність гідратоутворення. Нове рівняння для розрахунків повинно мати такі
               ж граничні характеристики.
                      Крім  того,  Нільсен  і  Баклін  довели,  що  рівняння  Хаммершмідта  являє
               собою  граничний  випадок  їх  власного  рівняння.  Таким  чином,  у  новому
               рівнянні  як  нижньої  межі  концентрації  потрібно  використовувати  рівняння
               Нільсена-Бакліна  (і,  відповідно,  рівняння  Хаммершмідта).  І  нарешті,  нове
               рівняння  повинно  мати  міцну  теоретичну  основу,  щоб  допускати  можливість
               екстраполяцію в умовах, де даних немає.
                      З  урахуванням  вищесказаного  нове  рівняння  має  бути  складено  на  тій
               самій  основі,  що  і  рівняння  Нільсена-Бакліна,  але  також  включати  в  себе
               коефіцієнт  активності  для  обліку  концентрації  інгібітору.  Первісне  рівняння
               має вигляд:

                                                          T   72 ln  w    x w ,                    (3.8)

               де    – коефіцієнт активності води, а  x  – молярна частка води. Як наступний
                                                                w
                    w
               етап необхідно вибрати одночасно реалістичну і просту модель для коефіцієнта
               активності. Найпростішою з таких моделей є двочленне рівняння Маргулеса:

                                                                   a
                                                                       2
                                                         ln         x .                                 (3.9)
                                                             w         l
                                                                  RT

                                                                                                            a
                      Щоб  ще  більше  спростити  формулу,  можна  прийняти  вираз
                                                                                                           RT
               незалежним від температури і замінити його на більш узагальнену константу,
               яку  назвемо  A  –  коефіцієнт  Маргулеса.  Рівняння  (3.8)  тоді  матиме  такий
               вигляд:

                                                                2
                                                  T   72 ln x  ln  1  x l  .                    (3.10)
                                                                l

                      Рівняння  в  цьому  виді  забезпечує  досить  високу  точність  обчислень  у
               широкому інтервалі значень концентрації інгібітору, що нам і потрібно.
                      Значення  коефіцієнтів  Маргулеса,  A,  були  отримані  шляхом  підбору
               експериментальних даних з літератури і представлені в табл. 3.3.








                                                               40
   37   38   39   40   41   42   43   44   45   46   47