Page 136 - 4902

біттям, є програми працевлаштування та перекваліфікації. У реаліза-
ції цих програм беруть участь як держава, так і підприємці, через си-
стему відрахувань у фонди з безробіття.

Щодо вищезазначеної третьої категорії соціально незахищених
людей, то їх соціальний захист здійснюється через канали так званих
державних програм з підтримки доходів. Одну частину коштів таких
програм формують з державного бюджету і використовують
централізованим шляхом у вигляді трансфертних платежів. Інша –
утворюється завдяки прибутку різних підприємств та фондів. Особ-

ливістю цих виплат є те, що вони не пов’язані з працею даного інди-
відууму, а базуються на обсязі потреб середньостатистичного грома-
дянина. Охоплюють вони допомогу багатодітним сім’ям, одиноким
матерям, дотації, держави на утримання дітей у дитячих установах,

школах-інтернатах, утримання людей похилого віку і непрацезда-
тних, надання державних продовольчих галонів, часткове забезпече-
ння отримання освіти, збереження здоров'я тощо.
3. Водночас, соціального захисту потребують і особи, зайняті у
сфері виробничої діяльності, що характеризує третій напрямок
діяльності держави у соціальному плані. Тут держава забезпечує за-
конодавче регламентування умов праці (тривалість робочого дня

(тижня), тривалість і порядок надання відпусток, охорона праці,
встановлення гарантованого рівня зарплати, пенсій тощо).
Спеціальним законодавством держава здійснює пряме регулюва-
ння зарплати в державному секторі економіки, встановлює обов’яз-

ки, права держслужбовців, військових, виборних осіб тощо.
У недержавному секторі соціальний захист зайнятих базується
на так званій «політиці соціального партнерства», ідея якого була за-
початкована ще в 50-х роках минулого століття. Соціальне
партнерство передбачає укладення «громадської угоди» у сфері еко-
номічної та соціальної політики і забезпечує узгодження інтересів

уряду, національного об’єднання роботодавців і профспілок, як рів-
ноправних партнерів. На основі цієї угоди чи «погоджених акцій»
відпрацьовують та укладають щорічні колективні договори і тарифні
угоди, що регламентують різні питання соціального характеру у сфе-
рі наймання праці.

Більш широке коло питань регулюється колективними договора-
ми (оплата робочої сили, тривалість робочого дня та відпусток, пев-
ної гарантії щодо умов праці, індексації її оплати, доплати за наду-
рочні роботи, надання додаткового харчування тощо). У тарифних
угодах встановлюється мінімальний рівень зарплати в тих чи інших
галузях, мінімальні рівні зарплати для працівників різної кваліфіка-

.