Page 114 - 4902

небезпеки. Тому є всі підстави стверджувати, що феномен безпеки
виникає як специфічна форма визначення існування якого-небудь
об’єкта щодо небезпеки.

У людському осмисленні феномени небезпеки і безпеки є одно-
порядковими. У них лише оформляються різні відносини. Феномен
безпеки (як і небезпеки) має двоїсту природу. Природу безпеки ста-
новить природа речей. Тому в об’єктивному сенсі безпечне є тотож-
ним схоронності природної визначеності буття, а будь-яке заперече-
ння природи речей для них небезпечно. У цьому зв’язку об’єктивно

справді безпечно для речі лише те, що визначено її природою.
Небезпека, в свою чергу, тотожна антиприродному визначенню.
У своїй особливості феномен «безпека» (як і «небезпека») виникає й
існує як форма суб’єктивного визначення. Є всі підстави стверджу-

вати, що за своєю сутністю феномен безпеки являє собою суб’єктно-
рефлексивне визначення (оформлення) існування, опосередковане
відсутністю небезпеки.
Внаслідок того, що феномен безпеки виникає лише в людській
життєдіяльності, особливо актуальним стає розуміння специфіки йо-
го соціального буття, коли питання про взаємовідношення людини й
природи та речей набувають соціального характеру.

Проблема усвідомлення соціальних форм буття феномена безпе-
ки ускладнюється, якщо врахувати, що соціальні системи, зокрема
певні інститути, мають власну природу, що не завжди враховується
людьми. Більше того, соціальний розвиток проходить певні, цілком

визначені етапи природного розвитку, спроби перестрибуючи через
які (або гальмування природничо-історичного розвитку) загрожують
виникненням соціальних катаклізмів.
Оскільки об’єктивну підставу існування феномена безпеки лю-
дини (особи), зокрема у суспільстві, становить природа речей, най-
важливішою передумовою усвідомлення соціального буття феноме-

на є розуміння характеру взаємозв’язку людини і соціальних систем
у їх природній визначеності.
Загалом, людині досить важко зрозуміти природу речей. Виро-
стаючи з тваринного світу, вона зберігає природне для неї предметне
світосприймання. Позаяк вона живе в реальному світі, їй властиво

ставити існування (внаслідок його безпосередності) на місце буття.
Відтак, і небезпека, і безпека набуває для людини предметної форми.
І цілком природно, що людина спочатку переносить на навколишній
світ своє визначення небезпеки й безпеки в тій само предметній виз-
наченості, тобто розглядає безпеку того або іншого предмета з
погляду його існування. Проте тут криється суттєва помилка,

.