Page 76 - 4899

3.2 ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ГЕОЛОГІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА
ГЕОМОРФОСФЕРИ

Навчальні елементи: геологічне середовища, геоморфологічні особливості, космічні
мультиспектральні знімоки супутника Landsat 7, тектоніка

Геологічне середовище – це верхня частина літосфери, що зазнає впливу людської
діяльності або безпосередньо (кар’єри, копальні, свердловини та інші гірничі виробки), або
опосередковано, через вплив поверхневих, гірничих і бурових робіт на більші глибини [3] – від
кількох сотень до перших кілометрів. Геологічне середовище Дністровського каньйону поки що
зазнає лише природних змін.

Будова та історія розвитку геологічного середовища
За даними М. Я. Сивого та В. М. Кітури [38, 39], які узагальнили стратиграфічні
матеріали території Тернопільської області, остання відноситься до древньої Східно-
Європейської платформи, південно-західна околиця якої відома під назвою Подільської (або
Волино-Подільської) плити. Кристалічний фундамент поступово занурюється від Українського
кристалічного щита, що виходить на поверхню у Вінницькій області, через територію
Хмельницької і Тернопільської областей. На сході останньої він залягає на глибинах
1000-1500 м, а на заході, тобто в межах досліджуваного нами району, глибина до фундамента
2000-3000 м. Свердловинами Бучач-1, Бучач-2, Бучач-3 він досягнутий на глибинах 2032, 1757
та 2250 м відповідно.
Архей-середній протерозой. Кристалічні породи фундаменту представлені гранітами і
гранодіоритами, на розмитій поверхні яких у північній частині області залягають (за даними
свердловин Кременець та ін.) рифейські, кембрійські та ордовікські відклади [38].
Найдавнішими відкладами у Дністровському каньйоні є силурійські (рис. 3.3).
Силурійська система. Її відклади трансгресивно, з розмивом, залягають на породах
вендської, кембрійської та ордовицької систем і виходять на поверхню в долинах Дністра та
Збруча. Силур прослідковується від с. Трубчин до с. Дністрового. Біля с. Звенигород по
Дністру, а на північ від с. Скала Подільська у долині лівої притоки Збруча силурійські глинисті
вапняки розробляються кар’єрами для будівництва. Нижня половина розрізу силуру (яругська
та малиновецька серії) відслонюється по Дністру за межами досліджуваного нами району, у
Хмельницькій області. А, починаючи з рукшинської серії верхнього силуру, породи можна
спостерігати безпосередньо у розрізах Дністровського каньйону (рис. 3.4).
Верхня частина розрізу силуру поступово змінюється нижньодевонськими такими ж
темно-сірими до чорних аргілітами у районі с. Дністрового. Це – опорний розріз силуру для
всієї Східно-Європейської платформи, що принесло йому всесвітнє визнання. Розріз
неодноразово (в 1968-1983 рр.) відвідували учасники важливих міжнародних форумів.
Силурійські відклади формувались в умовах трансгресії моря, яке було населено брахіоподами,
коралами, трилобітами, строматопорами, наутілоідеями, водоростями. У кінці силурійського
періоду відбулась важлива подія – початок освоєння суші рослинами. Такі рослини,
першопоселенці прибережних заболочених рівнин, знаходять у породах рукшинської серії.
Вони представлені ранніми псилофітами (куксоніями), які можна вважати амфібіями, бо вони
жили і у воді, і на суші, були перехідними формами між водоростями і трав’янистими.
Девонська система представлена тиверською і дністровською серіями (рис. 3.3, 3.5), породи
яких спостерігаються в Дністровському каньйоні від с. Дністрового до с. Устечко, а також по
рр. Нічлава, Серет, Джурин, Стрипа, Коропець, Тупа та ін. Тиверська серія (борщівський,
чортківський та іванівський горизонти) складена знизу темно-сірими до чорних аргілітами з
прошарками вапняків. Вище залягають сіро-зелені аргіліти та вапняки з окремими чорно-
бурими та строкато-колірними пачками і прошарками аргілітів та червоно-бурих пісковиків.
Це – типово морські фації прибережних глибин з численними рештками брахіопод, остракод,
наутілоідей, тентакулітів, панцирних риб. Спочатку море наступало і поглиблювалось, а потім

76