Page 71 - 4899

Рисунок 3.2 – Карта фактичного матеріалу

Розташування геоекологічних полігонів для відбору проб на різні види аналізів
здійснювалось більш-менш рівномірно, через 0,5-1 км. Основним визначальним чинником для
«прив'язки» полігону до тієї чи іншої точки на карті і місцевості була наявність
різнопорядкових ландшафтних одиниць, які залежали від типів ґрунтів, рельєфу, літогенної
основи, поверхневих водотоків і контурів ґрунтових вод. Необхідно було охопити усі ці
особливості так, щоб на кожній одиниці ландшафту розташувалось не менше 10-12
геоекологічних полігонів [1, 14-16, 21, 28].

Польові екологічні маршрути
Маршрути проводились, починаючи з квітня 2003 року і до серпня 2007 р. У них брали
участь науковий керівник, доктор геолого-мінералогічних наук, професор О. М. Адаменко,
основний виконавець досліджень аспірант Д. О. Зорін, кандидат географічних наук, доцент
Л. В. Міщенко, асистент Н. О. Зоріна, завідувач лабораторіями Я. М. Литвин. Основна мета
польових екологічних маршрутів [16] – картування деградаційних явищ ландшафтів на основі
візуальних спостережень для складання карт забруднення ґрунтів та порушень геологічного
середовища. Під час маршрутів, крім польового картування окремих компонентів екосистеми,
відбирались проби (зразки) ґрунтів. Особливу увагу звертали на місця активної дії джерел
забруднення, автомобільні і залізничні магістралі, зони скидання стічних вод тощо.
71