Page 64 - 4802

лукопасовищного використання і лісистості території. Оптимальним
співвідношенням геосистем (польових, лучних, лісових) відповідно є: для
гірських територій – 8-10 : 20-30 : 70-90; для передгірних – 30-40 : 25-35 : 30-50;
для рівнинних – 40-50 : 25-30 : 20-30.
Важливим організаційно-господарським заходом є створення уздовж
річок, навколо озер, водосховищ та інших водойм, передбачених Водним
кодексом України (Статті 87, 88), водоохоронних зон та прибережних
захисних смуг. Водоохоронна зона є природоохоронною територією з
регульованою господарською діяльністю. Зовнішні межі водоохоронної зони
визначаються за спеціально розробленими проектами. У межах водоохоронних
зон уздовж берегів річок та навколо водойм встановлюються прибережні
захисні смуги шириною:
2
– для малих річок (площа водозбору до 2 тис. км ), струмків і потічків, а
також ставків площею менше 3 га – 25 м;
2
– для середніх річок (площа водозбору від 2 до 50 тис. км ), водосховищ
на них, водойм і ставків площею понад 3 га – 50 м;
2
– для великих річок (площа водозбору більше 50 тис. км ), водосховищ
на них та озер – 100 м.
Якщо крутизна схилів у межах прибережної захисної смуги перевищує 3°,
мінімальна ширина смуги подвоюється.
Прибережна захисна смуга є природоохоронною територією з режимом
обмеженої господарської діяльності. В її межах забороняється: розорювання
земель, садівництво та городництво, застосування пестицидів і добрив,
влаштування звалищ сміття, миття та обслуговування транспортних засобів і
техніки. Землі, які входять до складу прибережних захисних смуг, відводяться
під залуження або залісення. На 70-100% території прибережних захисних
смуг повинні створюватися лісові геосистеми різного цільового
використання, зокрема і для одержання відновлюваного біотичного палива
(«енергетичні ліси»).

64