Page 58 - 4802

дає змогу мати економічний ефект: енергетичні витрати зменшуються в 2–3
рази, собівартість знижується на 15– 20%, підвищується врожайність. Водночас
ця технологія поширена недостатньо. Причиною такого становища є нестача
відповідних машин і механізмів.
Науково-технічний прогрес, розвиток промисловості передбачають
інтенсивне використання природної сировини, збільшення видобутку корисних
копалин, що призводить до вилучення з сільського господарства значних
земельних угідь, видозмінює цілі ландшафти. Ерозія грунтів на великих
земельних територіях особливо велика при відкритому способі видобутку
корисних копалин. Згідно з прогнозами, видобуток цим способом буде
збільшуватись. Відповідно зростає й обсяг рекультивації земель, тобто
відновлення родючого шару грунту, рельєфу території, гідрогеологічних умов,
порушених діяльністю людини. Рекультивація земель є однією з
найважливіших проблем землеробства. З допомогою рекультивації
відновлюються землі, що вийшли з обігу.
Рекультивація земель складається з двох етапів: гірничотехнічного та
біологічного. Гірничотехнічний етап передбачає зняття та складування
родючого шару грунту, планування поверхні, формування схилів, спорудження
шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також покриття
спланованої території родючим шаром грунту. Біологічний стан рекультивації
включає комплекс агротехнічних і фітомеліоратнвних заходів, спрямованих на
відновлення ландшафтів і відтворення родючості земель для використання їх у
сільському чи лісовому господарстві.
Гірничотехнічну рекультивацію здійснюють підприємства, організації та
установи, в розпорядженні яких перебуває земельна ділянка, біологічну
рекультивацію – землекористувачі за рахунок коштів підприємств, організацій
та установ, що виконували на цих землях роботи, пов'язані з порушенням
ґрунтового покриву. Тому насправді роботи з гірничотехнічної рекультивації
земель виконуються, а передбачена сума грошей за біологічну рекультивацію,
згідно з проектно-кошторисною документацією на будівництво об'єкта,
перераховується землевласнику та землекористувачу, який повинен виконати ці
роботи. На практиці дуже часто землевласники та землекористувачі біологічної
рекультивації не виконують, що позначається на відновленні біологічної
продуктивності порушених земель, а отже, й на терміні окупності
рекультивованих земель, який в середньому становить 7–25 років.
Основні напрями використання порушених земель після проведення
рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що зумовлює
необхідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних
сільськогосподарських насаджень; 2) лісове використання, включаючи
створення лісів промислового та цільового призначення (ґрунтозахисні та
водоохоронні насадження); 3) водогосподарське використання (створення
водоймищ різноманітного призначення – для розведення риби та птиці,
організації спорту, відпочинку, зрошування тощо); 4) рекреаційне використання
(парки, зони відпочинку тощо); 5) використання під житлове та промислове
будівництво; 6) віднесення цих земель у держзапас тощо.

58