Page 55 - 4802
P. 55

10. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ
                                     ТА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ


                  10.1. Поняття і напрями раціонального землекористування
                  Раціональне  землекористування  означає  максимальне  залучення  до
            господарського  обігу  всіх  земель  та  їх  ефективне  використання  за  основним
            цільовим  призначенням,  створення  найсприятливіших  умов  для  високої
            продуктивності  сільськогосподарських  угідь  і  одержання  на  одиницю  площі
            максимальної кількості продукції за найменших витрат праці та коштів.
                  Охорона  земельних  угідь  –  сукупність  науково  обгрунтованих  заходів,
            спрямованих  на  ліквідацію  надмірного  вилучення  земельних  фондів  із
            сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного, міського
            і  сільського  будівництва  та  видобутку  корисних  копалин,  запобігання
            підтопленню,  заболоченню  засобом  гідротехнічного  й  меліоративного
            будівництва,  підвищення  фізико-хімічних  властивостей,  знищення  в  них
            отруйних  хімічних  речовин  при  застосуванні  мінеральних  добрив  та  засобів
            захисту  рослин  від  шкідників  і  хвороб,  запобігання  забрудненню  грунту
            відходами промислового виробництва, паливом і мастильними матеріалами при
            виконанні  сільськогосподарських  робіт,  захист  від  водної  та  вітрової  ерозії,
            раціональне  регулювання  грунтотворчого  процесу  в  умовах  інтенсифікації
            сільськогосподарського виробництва та його індустріалізації.
                  Отже, раціональне використання й охорона земельних ресурсів включають
            дві групи питань: 1) охорона, землі від виснаження і підвищення її родючості –
            економічна  група;  2) охорона  від  забруднення  та  його  попередження  –
            екологічна група.
                  Раціональне  використання  й  охорона  земель  –  два  взаємопов’язаних
            процеси,  спрямованих  на  підвищення  продуктивних  сил  землі.  Вони
            передбачають:
                   оптимізацію  розподілу  земельного  фонду  між  галузями  народного
            господарства і якомога ефективніше його використання у кожній з них;
                   оптимізацію  структури  окремих  видів  земельних  угідь  (ріллі,
            багаторічних  насаджень,  сіножатей,  пасовищ,  лісів,  земель  під  водою  тощо)
            відповідно до природно-економічних зон і районів;
                   розробку  і  впровадження  раціональної  системи  землеробства,  яка
            включає  ґрунтозахисний  обробіток,  удобрення;  вапнування  кислих  та
            гіпсування  засолених  і  солонцюватих  грунтів,  технологію  вирощування
            сільськогосподарських культур, систему сівозмін тощо;
                   осушення  заболочених  і  перезволожених  земель  та  зрошення  і
            обводнення посушливих;

                   запобігання затопленню, підтопленню, заболоченню земель, погіршенню
            їх фізико-хімічних властивостей;
                   широке  використання  ґрунтових  мікроорганізмів  для  створення
            високородючих і стійких до ерозії грунтів;



                                                           55
   50   51   52   53   54   55   56   57   58   59   60