Page 103 - 4786

йому повноважень для досягнення цілей організації. Саме для характеристики таких
способів і використовується поняття “лідерування”.
Лідерування – це здатність чинити вплив на окремі особи та групи в процесі
спрямування їх діяльності на досягнення цілей організації.

2. Поведінкові теорії лідерування

Існує багато засобів впливу на інших людей. Внаслідок цього закономірно
виникає запитання: які засоби впливу є найбільш ефективними у процесі
спрямування людей на досягнення цілей організації? У дослідженнях щодо відповіді
на таке запитання можна виділити три підходи:
1) підхід з позиції особистих якостей керівника;
2) поведінковий підхід;
3) ситуаційний підхід.

Підхід з позицій особистих якостей керівника. В основу теорії особистості
покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них

особистих якостей. Отже, основними завданнями підходу з позіції особистих якостей
є:
1) визначення сукупності особистих якостей, які забезпечують успіх в управлінні;
2) визначення способів виховання таких особистих якостей.
В межах підходу з позицій особистих якостей були проведені чисельні
дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту;
рівень спеціальних знань; здоровий глузд; відповідальність; ініціативність;
впевненість у собі тощо. Проте результати досліджень засвідчили, що:
по-перше, не існує певної сукупності особистих якостей, які притаманні усім
успішним керівникам;
по-друге, один і той самий керівник демонстрував у різних ситуаціях різні
(протилежні) особисті якості.
На закладі цього дійшли висновку, що людина не стає успішним керівником
лише завдяки тому, що має певну сукупність особистих якостей.
Поведінковий підхід. Згідно поведінкового підходу до лідерування
результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки
тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід
спирається на стиль керування. Стиль керування – це манера поведінки керівника
щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на робітників організації.
При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника формується під
впливом багатьох факторів, які до того ж постійно змінюються. Яких саме факторів:
-особистих якостей керівника;
-особистих якостей підлеглих;
-завдань та дій, які вони виконують тощо.
Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі межі того або іншого стилю
керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного керівника виступає як
позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних стилів керування
характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій континууму.
Автократично-демократичний континуум стилів керування. В основу
автократично-демократичного континууму стилів керування покладено теорію Х та
теорію Y Дугласа МакГрегора, який виділив дві системи уявлень щодо мотивів
виробничої діяльності людей.
103