Page 112 - 4746

рервну нитку трубопроводу довжиною до 25-30 км. Отримані
подібним чином довгі батоги трубопроводу після ізоляції
укладають на дно траншеї, засипають ґрунтом і потім вже в
траншеї з’єднують між собою. Така в загальних рисах схема
організації зварювально-монтажних робіт.
При спорудженні магістральних трубопроводів застосо-
вують в основному два види електродугового зварювання: ру-
чне і автоматичне під шаром флюсу. Все більш поширеним
стає високомеханічне і високопродуктивне електроконтактне
зварювання оплавленням, що зовсім виключає застосування
ручного зварювання.
Ручне електродугове зварювання – процес отримання
нероз’ємного з’єднання елементів сталевих конструкцій, в т.ч.
і трубних, в результаті розплавлення кромок елементів теплом
електричної дуги і подальшого утворення зварного шва в ре-
зультаті затвердіння розплавленого металу. Ручним такий вид
зварювання називають тому, що всі операції з переміщення і
підтриманню горіння дуги виконують вручну. Для ручного
електродугового зварювання застосовують спеціальні зварю-
вальні електроди. Кожен електрод складається зі сталевого
стрижня діаметром 3-5 мм, виготовленого з низьковуглецево-
го дроту з низьким вмістом шкідливих домішок – сірки і фос-
фору, і спеціального покриття на поверхні стрижня. Якщо го-
ворити про переваги ручного електродугового зварювання, то
як переваги можна вказати можливість виконання зварювання
неповоротних стиків трубопроводів, тобто без необхідності
обертання труб, і менш жорсткі вимоги до підготовки труб до
зварювання порівняно з автоматичними методами зварювання.
Однак ручне зварювання відрізняється високою трудомісткіс-
тю, залученням до її виконання великої кількості висококва-
ліфікованих зварювальників, щоб забезпечити необхідний
темп ведення зварювально-монтажних робіт.
Автоматичне електродугове зварювання було вперше
розроблене в бувшому СРСР в 30-ті роки під керівництвом

110